У 1917 р. самодержавство, яке продемонструвало неспроможність розв'язати клубок численних суспільних проблем, що нагромаджувалися десятиліттями, а то й століттями, а в роки Першої світової війни різко загострилися, було повалене. Однак за відсутності скільки-небудь очевидної функціональної диференціації суспільства, а значить - і віддиференційованої політичної системи, практично не було реальних шансів для встановлення і закріплення парламентської демократії західного зразка.

У жовтні того ж року владу в країні захопила партія більшовиків, яка на тлі інших політичних партій не вирізнялася чисельністю своїх лав, проте виявилася значно більш організованою й рішучою в прагненні здобути всю повноту влади. Власне, це була замкнута соціальна система організації з надзвичайно високим рівнем централізації й напіввійськовою дисципліною, вишколена в тривалій нелегальній боротьбі з царським режимом. До числа її відносних переваг над рештою партій слід також віднести співзвучність її державницько-колективістських ідеологічних засад общинно- православному менталітетові більшості селянської й робітничої маси Росії, а також її налаштування на збереження звичної для суспільства централізованої поліфункціональної системи влади, звісно, при радикальному оновленні змісту останньої. Анархістське за своєю суттю гасло "Вся влада Радам!" було активно використане більшовиками для руйнування старої системи управління. А вже з 1918 р. почала вибудовуватись система централізованої партійної диктатури, для якої поняття "радянської влади" (в сенсі "народовладдя") слугувало тільки пропагандистською ширмою.

Для визначення реалістичної наукової методології дослідження більшовицького (комуністичного) режиму, зокрема, організованого ним у 1930-ті роки терору голодом, слід чітко окреслити системний характер його функціонування. Коли ми маємо справу з віддиференційованою політичною системою, то зазвичай ми вивчаємо всі комунікації, пов'язані зі смисло-кодом "влада", а передусім комунікації у системах організації, таких як держава, що включає в себе ряд підсистем (виконавчу, законодавчу та судову, бюрократію, силові структури тощо) і ухвалює та проводить у життя обов'язкові для суспільства чи окремих його секторів рішення, та політичні партії, рішення яких пов'язані з опрацюванням політичних програм та прагненням їх реалізувати через урядову політику в разі приходу цих партій до влади.

Однак у комуністичній Росії та СРСР, утвореному в 1922 p., ми спостерігаємо принципово іншу системну будову суспільства. Більшовицька організація фактично "поглинула" державну організацію: вона наново створила весь державний апарат навколо власних ієрархічних структур. Відбулося пряме злиття партії й держави. В результаті жорстко централізована партійна організація набула ознак державної організації з усіма атрибутами останньої, включаючи надпотужний репресивний апарат і можливість чинити фізичне насильство. Каральні органи держави тепер слугували й для підтримання внутріпартійної дисципліни, і навпаки, держава перетворилась на наскрізь ідеологізо- вану й партизовану систему. Та справа цим не обмежилась. Було ліквідоване як "атрибут буржуаз- ності" всяке розмежування влади. Тепер партія ("радянська влада") здійснювала і законодавчу, і виконавчу, і судову владу. Тож партія-держава монополізувала функції правової системи. Було ліквідоване право приватної власності, і власність, а значить, функції економічної системи, також зосередилась в руках держави. Під тотальний партійно-державний контроль перейшли освіта, наука, мистецтво - практично всі ті сфери суспільного життя, що в сучасному суспільстві функціонують як віддиференційовані системи. Виник своєрідний державний, або партійно-державний, абсолютизм. Таке суспільство дуже нагадувало давнє (традиційне) суспільство з поділом на центр і периферію з елементами соціальної стратифікації. Це означало відновлення старої цивілізаційної системи Росії, наповненої, щоправда, значним модернізаційним змістом, зокрема, в організаційній сфері, де по- ліфункціональним центром виступала модернізована партія-держава.

Системна схожість нового режиму з традиційним суспільством, як і певна близькість більшовицької ідеології до "земних" ідеалів православної церкви полегшували сприйняття нової влади масою населення, особливо російського. Але не слід забувати, що трансформацію суспільства здійснювала сучасна соціальна система організації - політична партія. Вся її діяльність, усі її комунікації (рішення) відбувалися в єдиному смисловому медіумі політичних систем - медіумі "влада". Нас не повинен вводити в оману проголошений партією довготерміновий програмний ідеал - побудова "соціалізму" чи "комунізму". Адже найпершою й найголовнішою умовою його досягнення знов таки вважалася повна й безроздільна влада над суспільством. В умовах XX ст. таку повноту влади уможливлювали: з технічного боку - розвиток засобів поширення комунікацій (преса, радіо, транспорт) та репресивних засобів примусу, а з технологічного - нагромадження ледь не у всіх функціональних сферах різноманітних організацій (підприємства, установи, заклади, товариства, об'єднання), що діють через ухвалення рішень. Пряме підпорядкування партії-державі таких організацій, а ще краще - саме утворення їх за рішеннями партійних органів, забезпечувало тотальний партійний контроль за всіма їхніми комунікаціями (рішеннями). Будь-яка непокора політичному режимові, будь-які "відхилення" від партійної "лінії" становили реальну загрозу всевладдю партії і сприймалися нею через бінарний смисловий код влада/безвладдя. Виявлення ознак власного "безвладдя" зумовлювало застосування всієї сили репресивного апарату для покарання непокірних і відновлення влади. Для ідеологічного виправдання каральних заходів, легітимізації їх в очах суспільства формувався й усіляко підтримувався образ "ворога", використовувався цілий набір