В. В. Марчук

ОСОБИСТІ ПІДСОБНІ ГОСПОДАРСТВА В ЕКОНОМІЧНИХ СТРАТЕГІЯХ НАСЕЛЕННЯ В ПОВОЄННЕ ДВАДЦЯТИЛІТТЯ

Особисті підсобні господарства (ОПГ) відносяться до числа маловивчених історичних явищ, стосовно яких в науці і досі існують викривлені судження. Сьогодні сформоване лише дуже приблизне уявлення про їх роль і місце в соціально-економічному житті Радянської України, особливо з точки зору головного суб'єкта історії - людини.

Гуманізація наукового знання в сфері дослідження історії економічних відносин вимагає всебічного вивчення мотивів господарської поведінки людини, її впливу на розвиток суспільства в цілому, що і зумовлює актуальність результатів дослідження, викладених в даній статті. Тим більше, що наукова розробленість проблем, пов'язаних з розвитком ОПГ, є досить слабкою.

У радянські часи для системного аналізу ролі особистих господарств в житті людини існували суттєві перешкоди політико-ідеологічного характеру. Дослідницька думка спрямовувалась на обґрунтування вирішальної ролі колгоспно-радгоспного сектору виробництва, більшість праць, що стосувались ОПГ розкривали лише окремі політ-економічні, юридичні аспекти проблеми [1]. Сучасний період розвитку науки теж не вніс повної ясності в розуміння суті ОПГ. В більшої частини наукових еліт зберігся сформований ще в радянські часи стереотип їх економічної малозначущості. Лише в останні роки з'явились деякі нечисленні наукові доробки, головно - статті, що торкаються соціальних аспектів розвитку ОПГ [2]. Однак, суб'єктивна компонента розвитку ОПГ в аспекті історичної ретроспективи залишається слабко вивченою, що і зумовило обрання дослідником теми для наукової роботи, постановки цілей статті.

Метою дослідження є визначення господарчих стратегій власників особистих підсобних господарств, що дозволяли їм ефективне господарювання в їх рамках.

Вивчення умов функціонування ОПГ в 1945-1965 роках дозволяє виявити чітко виражений антагонізм між соціально-економічними стратегіями владної верхівки і матеріальними інтересами основної маси населення України. Недооцінка радянською владою внутрішніх рушійних сил господарського розвитку і доведення до абсурду ідеї цілепокладання "зверху" зрештою виявилися основними передумовами конфлікту мотивів держави і робітника - двох основних суб'єктів господарських відносин в СРСР. На відміну від владних інституцій, що розглядали особисті господарства через призму шляхів і темпів втілення в життя теоретичної концепції "суспільства майбутнього", їх сприйняття населенням (так само як і інших форм натурального сімейного виробництва) підкорялось іншій логіці: задоволенню базових фізичних потреб.

Психологічні, культурні мотиви, феномен традиціоналізму, безумовно входили в число факторів, що обумовлювали стабільний розвиток ОПГ. Але, основоположним чинником їх сталого існування з точки зору простої людини виступали все ж таки економічні мотиви виживання і самовідтворення.

Корінною проблемою радянського суспільства, що за сталінським виразом 1936 року "здійснило в основному соціалізм", залишалось забезпечення фізичного виживання і відтворення робочої сили трудівника, не кажучи вже про задоволення більш "вишуканих" матеріальних чи соціально- психологічних потреб [3, с.84]. Натуральні і грошові надходження, що отримував радянський трудівник від громадського господарства в більшості випадків не покривали суспільно-необхідних витрат на відтворення робочої сили [4, c.67]. Особливо це стосувалось низькооплачуваних груп колгоспників і робітників радгоспів, прибутки яких від громадського господарства були мінімальними. Однак, навіть в районах з високою оплатою праці, громадське господарство не могло задовольнити потреби сільської сім'ї у всьому асортименті необхідних сільськогосподарських продуктів [5, с.63]. Протягом досліджуваного періоду сім'ї колгоспників УРСР отримували від громадського сектору, а також від держави, в тому числі у вигляді соціальних трансфертів, лише 1/3-2/3 необхідних для життя натуральних і грошових надходжень [6, арк.53; 7, с.119; 8, c.68; 9, c.103].

Навіть після суттєвого підняття оплати праці в громадському секторі протягом ІІ половини 50-х - початку 60-х років, потреби сільських жителів в грошах задовольнялись з суспільних фондів лише на 10-30%, потреби в продуктах харчування, кормах для худоби і інших натуральних надходженнях покривались громадським сектором і державою не більше ніж на 60%, а по найбільш цінних з них - не більше, ніж на 20% [10, с.46]. Громадські господарства більшості районів країни і державна торгівельна мережа на селі навіть станом на середину 60-х років повністю могли задовольнити споживчі потреби населення лише в цукрі, крупах, частково, на 20-50% - в зерні і кормах для худоби, і лише на 2-12% - в картоплі, овочах, м'ясі, молоці і молочних продуктах [10, с.46].

Таким чином, побудована інституційна матриця, суб'єктивно (політично і ідеологічно) заперечуючи можливість існування "несоціалістичних", не прописаних в марксистській теорії господарчих елементів і соціальних відносин, об'єктивно (соціально і економічно) потребувала їх існування, оскільки діяльність населення в їх рамках виявлялась чи не єдиним засобом підтримання людського існування. В умовах, коли сім'я, "домашнє господарство" залишились в рамках існуючої інституційної моделі єдиним легальним соціальним простором, в межах якого була можлива економічна діяльність великих мас людей поза громадським сектором виробництва, творення населенням саме в їх рамках господарських ланок, що слугували б економічною підпорою, компенсатором соціально-економічної неспроможності громадського сектору, а також їх легітимація радянською владою, "вбудова" в існуючий господарський механізм, були лише справою часу.

Економічна поведінка радянського населення, заснована на використанні ресурсів сім'ї, залишалась актуальною впродовж всього існування СРСР. І визначальним тут було саме функціонування особистих підсобних господарств населення як форми натурального виробництва продуктів харчування і продовольчого самозабезпечення. Саме в якості цілком конкретної "стратегії виживання населення" можна характеризувати це масштабне і суттєво-важливе поле господарської дії.

Конкретні форми діяльності населення в рамках ОПГ залежали від