багатьох факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Форми використання наявних в розпорядженні домашніх господарств ресурсів і прибутків залежали в першу чергу від соціального потенціалу самих їх власників. Сім'ї з низьким "людським капіталом" (пенсіонери, багатодітні, удови і т.д.) звичайно знаходились в найбільш загрозливому становищі, оскільки могли користатись меншим колом економічних стратегій. Але залежали вони і від політичної ситуації, конкретних способів втілення в життя державних рішень, а також від економічного стану громадського виробництва в конкретний час і в конкретних регіонах. Саме з цим пов'язані значні хронологічні відмінності форм і методів господарювання власників ОПГ. Об'єктивний процес подолання труднощів війни, поступове зростання добробуту населення без сумніву впливали на конфігурацію тих форм економічної поведінки, які застосовувало населення.
Перші повоєнні роки, що відзначались найбільшим податковим і адміністративним тиском на домогосподарства [11, арк.2], характеризувались збільшенням обсягів економічної діяльності в рамках ОПГ, різким нарощуванням обсягів важкої некваліфікованої праці по натуральному виробництву продуктів харчування. Основною стратегією виживання більшості населення в цей час було не просто збереження і розширення меж особистих підсобних господарств, а прагнення до збільшення неврахованої частки прибутків, а значить і до зростання тіньових, нелегальних економічних операцій в їх межах, оскільки норми оподаткування до 1953 року безпосередньо залежали від абсолютних обсягів особистого підсобного виробництва ОПГ.
Економічна лібералізація 1953-1956 років, що проявлялась в послабленні фіскально- адміністративних методів тиску, збільшенні можливостей в прибутковому прикладанні праці в рамках громадського сектору виробництва [12, арк.61], вела до значного полегшення соціально-економічного стану більшості простого населення, а відтак і зменшення прагнень до збереження і розширення індивідуальних господарств, зробила форми економічної поведінки населення більш відкритими і прийнятними для держави.
Якісний стрибок в споживанні і первинних потребах, що відбувся в СРСР в кінці 50-х - початку 60-х рр., відкинув в минуле найбільш кризові методи економічного виживання, що базувались на важкій, некваліфікованій праці, надзусиллях і нищівній самоексплуатації людини задля отримання можливості не вмерти з голоду, викормити дітей [13, арк.2; 14, с.68]. Швидке нарощування темпів сільськогосподарського виробництва в громадському секторі Одеської, Кримської, ряду інших областей призводило в окремих колгоспах навіть до відмови населення від ведення ОПГ [8, с.121].
Однак, навіть в часи динамічного розвитку сільгоспвиробництва і підвищення ефективності громадського сектору, що характеризувались домінуванням факторів зменшення економічної ролі ОПГ, останні продовжували залишатись одною з основних форм актуалізації матеріальних інтересів радянського населення, і в першу чергу селян. Наявні в громадському виробництві господарчі механізми не створювали об'єктивних передумов для суттєвого зменшення зацікавленості в веденні ОПГ. Економічні і соціальні реалії навпаки спонукали до збереження і розширення обсягів виробництва в них.
Радянська людина змушена була рахуватись навіть з безглуздими державними рішеннями, мінімізуючи, по можливості, власні матеріальні збитки, навіть в випадках, коли результати такої "мінімізації" йшли в розріз з державними інтересами і шкодили загальним показникам суспільного виробництва. Трансформуючи форми і методи своєї економічної поведінки в часі, вона все ж не відмовлялась від основної парадигми свого існування - поділу трудових і матеріальних ресурсів сім'ї на два фронти - на громадське виробництво, що давало право на існування в тій системі координат, і ОПГ, що забезпечували фактичну можливість такого існування. Формула цього поділу змінювалась в часі, але не зникала, не дивлячись на жорсткий адміністративний і репресивний тиск в окремі періоди. Зростання рівня життя зменшувало зацікавленість в ОПГ, але не знищувало її повністю. В більшості випадків стимул збереження і розширення особистих господарств був набагато сильнішим, ніж фактори, що сприяли зменшенню їх ролі. Одиниця часу праці в ОПГ за підрахунками таких відомих радянських науковців, як Т.Заславська, В.Морозов приносила прибуток в 1,5-3 рази вище, ніж в громадському господарстві, навіть при умові продажу виробленої продукції по державних закупівельних цінах [15, с.60; 16, с.178].
Співставлення сільським робітником переваг того чи іншого виду діяльності приводило його до вибору на користь особистих господарств як найбільш надійного і постійного джерела прибутків [17, с.105]. В цьому сенсі почуття господаря громадського виробництва в реальному житті помітно поступалось розвиненості цього поняття в відношенні особистих господарств, ефективне функціонування яких майже повністю залежало від їх власника.
З огляду на це ні адміністративні обмеження, ні фіскальні стягнення, спрямовані на зменшення економічної і соціальної ролі ОПГ, не досягали своєї кінцевої мети, лише заганяли вглиб системні протиріччя, що існували між соціально-економічними інтересами влади і населення. Значну частину радянських людей обставини змушували вести особисті господарства, збільшувати їх ресурсну базу, в щоденній рутинній боротьбі за існування видозмінювати, підлаштовувати під власні потреби і розширювати той обмежений набір функції, яким держава наділила ОПГ.
Аналіз економічної активності українського населення в рамках власних підсобних господарств дає можливість виділити ряд специфічних господарчих стратегій по здобуттю, комбінуванню і розподілу виробничих ресурсів а також виробництву, розподілу і обміну готового сільськогосподарського продукту, що нівелювали негативні фактори державного адміністрування, дозволяли відносно ефективне господарювання в рамках особистого сектору.
Серед найважливіших з цих стратегій, зокрема, слід виділити такі:
розширення розмірів присадибного господарства понад фіксовані норми, в тому числі за рахунок нелегального збільшення присадибних наділів і неврахованої кількості особистої худоби [18, арк.60; 19, арк.154; 20, арк.320],];
реструктуризацію і оптимізацію ресурсів особистого сектору, включаючи оптимізацію посівних площ і поголів'я тварин