уваги до аналізу суті, природи і еволюції особистих підсобних господарств, їх місця в системі радянських соціально-економічних відносин з боку широкого кола спеціалістів - істориків, економістів, юристів в II пол. 60-х - 80-і роки, дозволило більш всебічно і комплексно вивчити їх роль і функції, визначити основні тенденції і закономірності розвитку, переглянути сформульовані в 30-50-ті роки заангажовані висновки про економічну шкідливість ОПГ, небезпеку їх існування, можливість переродження в дрібнотоварні господарства.
Факт успішного існування і розвитку ОПГ, великої уваги до них з боку населення в цей період, вже пов'язувався не стільки з "приватновласницькими пережитками", скільки з недостатнім рівнем розвитку продуктивних сил країни, економічними недоліками громадського виробництва, його нездатністю задовольнити всі потреби населення в прибутках і продуктах харчування, незацікавленістю трудівника в розвитку громадського господарства [24,с.453; 5,с.27; 27,с.71]. Тогочасна наука визнала об'єктивний характер існування ОПГ в радянській економічній системі і відсутність суттєвих передумов для їх зникнення в найближчій перспективі, а також визначила їх важливі економічні і соціальні функції [20,с.62; 28,с.84; 29,с.14; 30,с.66].
Вже в кінці 70-х -початку 80х років були зроблені висновки про відносну ефективність дрібного виробництва (яким було ОПГ) в умовах соціалізму і внутрішніх факторах його сталості, можливість і доцільність використання потенціалу сімейних форм господарювання для потреб вдосконалення суспільного відтворення [див. 11; 31; 32]. Тому, скажімо, праці Г.Шмелева [34] та І.Макарової [35], написані в 80-і роки відрізняються більш реалістичними оцінками економічної ефективності, ролі і місця ОПГ в виробничій, соціальній сферах радянського суспільства. Вчені більш відверто почали висловлюватись про прорахунки влади в політиці щодо ОПГ, визнали низьку ефективність, негативні економічні і соціальні наслідки застосування непродуманих методів впливу на їх розвиток [36,с.90; 37,с.71; 38,с.24].
З іншого боку, навіть в 80-і роки XX ст. для переходу від локального вивчення окремих історичних, економічних, правових аспектів їх розвитку до об'єктивного аналізу їх природи і сутності на основі застосування вищих форм теоретичного узагальнення і логічного синтезу так і не було створено належних умов. Об'єктивні висновки продовжували сполучатись з заідеологізованими кліше щодо тимчасового характеру існування ОПГ. В притаманній для радянських часів формі підкреслювалась повна їх залежність від громадського виробництва, а їх висока продуктивність пов'язувалась, в першу чергу, зі зв'язками з колгоспно-радгоспним сектором [1,с.39]. Підкреслювалась економіко- господарча, технічна, юридична залежність ОПГ від громадського сектору, а також суттєво применшувалась їх роль як в продовольчому забезпеченні країни, так і в цілому в соціально-економічних відносинах.
Таким чином, несприйняття особистих підсобних господарств в якості системного фактору розвитку економіки країни, що з одного боку був продуктом радянських соціально-економічних перетворень, а з іншого - символізував їх недосконалість, було характерною ознакою поглядів більшості науковців, політиків і ідеологів радянських часів незалежно від конкретного періоду. Уявлення про ОПГ як про "анахронізм", що не має перспектив, чужорідне для соціалістичної економіки тіло, були широко розповсюджені не тільки в 1930-60-і, але навіть в 1960-80-і роки, коли начебто була доведена їх безпечність і навіть економічна корисність.
Разом з тим, соціальна практика щоденно і щогодинно доводила необхідність їх існування, ставлячи під сумнів вірність марксистської теорії і підриваючи саму теоретичну основу будівництва нового соціального ладу. Існуюче історичне протиріччя між особистими і громадськими інтересами, потребами розвитку громадського виробництва і потребами в існуванні ОПГ, не давало спокою багатьом політикам і науковцям, але віднайти і застосувати формулу його подолання не вдалося. Відсутність реалістичного погляду на соціально-економічні процеси в державі, дуалізм між ідеологічно-бажаними і об'єктивно існуючими параметрами життя країни зрештою зумовили крах радянської системи.
Джерела та література
Дьячков Г. В. Общественное и личное в колхозах. - М., 1968.
Казанцев Н.Д. История колхозного права (Краткий очерк. 1917-1957). - М., 1958.
Тимофеев Л. Из истории крестьянских хозяйств // Октябрь. - 1994. - № 4.
Мельник Л.Є., Макаренко А.П., Любович А.А. Подсобные хозяйства населения: реалии и перспективы // Экономика АПК. - 1999. - № 8.
Волков И.М. Трудовой подвиг советского крестьянства в послевоенные годы: Колхозы СССР в 1946- 1950 годах. -М., 1972.
Канєвський О.П. Відбудова і розвиток сільського господарства УРСР. - К, 1947.
Черняк И.С. Законодательство о приусадебном землепользовании на уровень новых задач // Советское государство и право. - 1961. - № 5.
Янюк С. Роль особистих підсобних господарств в системі колгоспного виробництва // Економіка Радянської України. - 1965. -№ 8.
9. Воронович А.А. Ленинская Аграрная программа и ее осуществление в СССР. - М., 1961.
Логвиненко В.К. Пути повышения уровня обобществления колхозной собственности. - К., 1968.
Личное подсобное хозяйство в условиях агропромышленной интеграции. -М., 1988.
Голубков П. Вопросы развития колхозов на пути к коммунизму// Вопросы экономики. -1961. -№ 11.
Котеченков А. Развитие общественного производства и личных подсобных хозяйств // Плановое хозяйство. - 1966. -№ 1.
Запорожская правда. - 1954. - 10 апреля.
Державний архів Запорізької області. - ф. 102, on. З, спр. 1998: «Информация о проведении собрания по обсуждению тезисов локлада Н.С. Хрущева на январском Пленуме»
Виклад доповіді М.С. Хрущова на Пленумі ЦК КПРС // Радянська Україна. - 1958. - 16 грудня.
Промова М.С. Хрущова на зустрічі з колгоспниками БРСР // Радянська Україна. - 1958. -16 грудня.
Социалистическое переустройство сельского хозяйства. - М., 1969.
Экономика труда.-М., 1965.
Макеенко М. Экономическая роль личного подсобного хозяйства // Вопросы экономики. - 1966. -