Влітку 1930 р. ХVI з'їзд ВКП(б) остаточно відмовився від моделі комун, засудив практику примусу в усуспільненні у членів артілей дрібної худоби і корів, що мали споживче значення і проголосив сільськогосподарську артіль (колгосп) єдиною формою колективних господарств на селі, що передбачала збереження особистого підсобного господарства. Резолюція з'їзду наголошувала на неприпустимості "вимагати, щоб селяни, вступаючи в артіль, відразу відмовились... від можливості ведення додаткового до громадського особистого господарства..." [22.-C.231].

Утвердження в якості єдиної форми усуспільненого господарства колгоспу, в рамках якого було дозволено ведення дрібного "підсобного господарства", таким чином, було своєрідним компромісом між владою і населенням, поступкою, що обумовлювалась необхідністю створення життєздатного господарського механізму в рамках обраного владою шляху соціально-економічних перетворень.

Наступним кроком переосмислення місця ОПГ у системі радянських соціально- економічних відносин є оцінка аналізу тенденцій і закономірностей їх історичного розвитку, що міститься в наукових працях.

Окреслення історичних меж існування ОПГ в радянські часи тісно ув'язувалось з пануючими концепціями будівництва комунізму в СРСР. У відповідності з останніми існування особистих господарств не могло розцінюватись інакше, ніж тимчасове явище, що буде дуже швидко подолане при переході до вищих форм соціалістичних відносин. Тенденція поступової втрати економічного значення ОПГ дійсно існувала. Зростання рівня життя і можливостей держави задовольняти соціальні і економічні потреби населення більш економічно раціональними способами об'єктивно знижувало їх роль. Але це відбувалось надто повільно, не відповідало планам і задумам ідеологів будівництва комунізму. Тому вже з середини 60-х років, коли повністю стало зрозуміло, що вирішити продовольчу проблему в державі лише на основі громадських господарств на селі, а відповідно - ліквідувати матеріальну зацікавленість у веденні ОПГ найближчим часом нереально, влада повністю змирилась з існуванням особистих господарств, і більш поширеною в наукових колах стала думка про їх поступове, еволюційне відмирання по мірі удосконалення громадського виробництва і задоволення ним всіх потреб населення в сільськогосподарській продукції [4.-C.68].

Той факт, що ОПГ продовжили існування в пострадянську добу (після розпаду економіки СРСР) як явище, що практично не зазнало якісної трансформації, не змінило свого соціально-економічного змісту і функцій, остаточно довів хибність поглядів радянських теоретиків на ОПГ і дозволив подивитись на них більш об'єктивно, в тому числі в плані правдивої оцінки їх ролі і функцій.

Радянська наукова думка відзначалась у більшості випадків негативним підходом в оцінці функціонування ОПГ. В якості особливо значних факторів негативних оцінок ОПГ у радянські часи виступали: неадекватність їх матеріального базису сутності соціалізму, небезпечність для існуючого соціально-економічного ладу їх виробничої і збутової діяльності, що являла собою "прояв стихійних елементів у народному господарстві" [23.-C.284], прихований страх відродження на ґрунті особистої праці і особистої власності ОПГ дрібнобуржуазних тенденцій [1 .-C. 11,23], вихід особистих господарств за межі покладених на них функцій. Пов'язана з цими судженнями недооцінка соціально-економічної ролі останніх, що мала місце в СРСР, не сприяла їх адекватній соціально-економічній кваліфікації.

Особисті підсобні господарства, насправді, вже в середині 30-х років почали виходити за рамки тих виробничо-споживчих функцій, які на них покладала держава. Головними ознаками, що свідчили про деформацію функцій ОПГ, визначених ще на початку їх виникнення, була поява тенденції до втрати ними "підсобного" характеру, що найяскравіше проявлялось в отриманні ознак товарного виробництва і в суттєвому розширенні кола суб'єктів їх ведення. Але вивчення причин виникнення цих явищ лежить далеко за межами розповсюджених у радянські часи тверджень про "рецидив" приватновласницьких пережитків, так само як і від сентенцій про неможливість ОПГ вийти за рамки підсобного натурального виробництва.

Процес втрати особистими господарствами підсобного характеру був викликаний цілим рядом об'єктивних соціальних і економічних обставин, ігнорувати які не можна. Нездатність колгоспно-радгоспного сектору виробництва повністю задовольнити населення країни в необхідних продуктах харчування, а своїх працівників забезпечити засобами для нормальної життєдіяльності і самовідтворення [24.-C.84] об'єктивно вела до утвердження ОПГ в якості самостійного типу господарства. Останній хоча і був зв' язаний правовими, адміністративними і економічними механізмами з громадським сектором виробництва [25.-C.71], але виступав відносно відособленим в плані власності, економічного існування і ресурсного забезпечення. Вже з середини 30-х років особисті господарства виступали, по суті, єдиним джерелом натуральних продуктів харчування більшої частини сільських сімей [1.-C.113], а також почали утверджуватись як одне з джерел отримання мобільного (грошового) прибутку. Надто велика різниця прибутків у розрахунку на одиницю праці в порівнянні з громадським виробництвом [1.-C.23] робила ОПГ набагато вигіднішою сферою застосування праці. Тому матеріальний добробут сільських сімей все частіше пов'язувався, в першу чергу, з ОПГ - найбільш надійним і постійним джерелом задоволення утилітарних потреб [1.-C. 105]. Утвердження особистого господарства, як одного з основних постачальників сільськогосподарської продукції на колгоспні ринки держави, робили його також одним з важливих джерел задоволення продовольчих потреб міських жителів.

Значна роль ОПГ у задоволенні матеріальних потреб населення країни, залежність від них сімейного добробуту, правова, адміністративна і економічна обмеженість інших каналів задоволення потреб об'єктивно робили особисті господарства предметом особливої уваги, що вступало