Сформульоване в радянські часи протиріччя між потребами розвитку громадського виробництва, збільшенням вкладення праці в них населенням країни і зростаючими громадськими потребами в існуванні ОПГ і їх продукції, що виникло внаслідок зазначених вище факторів, не давало спокою багатьом радянським політикам і науковцям. Але віднайти і вдало застосувати формулу його подолання в радянські часи не вдалося. Спроби вирішення протиріччя шляхом боротьби з наслідками втрати ОПГ підсобного характеру були нерезультативними і не вирішували проблеми.

Повний і комплексний розгляд тенденцій розвитку і функцій ОПГ дає можливість переосмислити і скоригувати розповсюджені в радянські часи, а подекуди і сьогодні, однобокі оцінки особистих господарств, пов'язані з відсутністю комплексного підходу, низьким рівнем вивчення місця і ролі останніх у трудових, побутових, суспільно- політичних сферах життєдіяльності населення країни, нерозробленістю соціальних аспектів існування ОПГ (що відзначали самі радянські дослідники) [1.-C.6]. Потребують перегляду також розхожі оцінки та ідеологічні штампи, особливо характерні для часів протиставлення особистого підсобного і громадського господарств владою [11.-C.131].

Головною ознакою, яка яскраво свідчить про те, що ОПГ виступали в якості важливих системоутворюючих факторів соціального і економічного життя України, є виробничі показники, а також те, що їх веденням займалась більша частина населення країни.

Вже з кінця 30-х років право ведення ОПГ почали отримувати робітники радгоспів, інші сільські працівники та інтелігенція, поки воно не поширилось на всіх сільських жителів. Поява городів і дач у жителів міст і селищ зробила суб'єктами ведення ОПГ і частину міських жителів. Незважаючи на те, що цей процес мав у більшості випадків не стихійний, а організований державою характер і був закріплений відповідними нормативно-правовими актами, він оцінювався в радянські часи досить неоднозначно. Деякі дослідники взагалі не визнавали права ведення особистих господарств ні за ким, крім працівників колгоспів, оскільки бачили в них лише поступку приватновласницькій психології селянина [6.-C.26], невід'ємний атрибут лише колгоспного ладу [23.-C.42]. Тому досить тривалий час термін "особисті господарства" поширювався лише на індивідуальні наділи працівників колгоспів і радгоспів. Лише в 70-80-і роки радянські вчені змушені були визнати очевидні факти і об'єднати всі форми ведення ОПГ в єдину широку категорію - "особисті господарства трудящих" [6.-C.25].

Товарність ОПГ, розширення категорій їх власників, інші факти, що свідчать про вихід ОПГ за рамки покладених на них функцій "підсобного" господарства, вимагають без сумніву більш глибокого осмислення. Зокрема, на наш погляд, є сенс розглядати основні суперечності, пов'язані з існуванням ОПГ у радянські часи не через призму "подвійності", "суперечливості" їх природи, а більш широко і об'єктивно - через призму подвійності і суперечливості самих соціально-економічних відносин, що склались у республіках СРСР у результаті економічної модернізації 30-х років, через призму протиріччя між зростаючими громадськими потребами у веденні ОПГ, з одного боку, і необхідністю обмеження їх ролі, з іншого. Той факт, що створена в радянській державі соціально-економічна система, з одного боку, не могла існувати без дрібного натурального виробництва в рамках ОПГ, а з іншого - останні постійно ставили під загрозу існування цієї системи, може свідчити про існування протиріччя між соціально- економічними інтересами індивідів і створеними економічними механізмами суспільного виробництва як такого. Це протиріччя так і не було вирішене впродовж існування Радянського Союзу, а лише стримувалось за допомогою адміністративно- правових механізмів.

Зважаючи на вищесказане, затіяна в радянські часи дискусія про адекватність матеріального базису особистих господарств сутності соціалізму, відповідність їх існування даному ступеню розвитку соціалізму можна вважати безплідною, так само як і спроби довести неможливість їх функціонування без підтримки з боку громадського сектору виробництва. Факт продовження їх існування після розпаду радянської економіки говорить про зворотне. Не слід забувати і про те, що підлеглість ОПГ громадському сектору була в більшій мірі штучно нав'язана державою (за допомогою економічних, адміністративних, правових механізмів).

Так чи інакше, ОПГ об' єктивно були в правовому, економічному і соціальному плані включені у систему радянських соціально-економічних відносин. Тому більш перспективною є постановка питання точного визначення місця особистих господарств у системі цих відносин, і на цій основі - повного і всебічного осягнення головних змістовних ознак особистих господарств, наближення до вірного розуміння їх сутності.

Найбільш зваженим, на нашу думку, є погляд на особисті підсобні господарства як на специфічні дрібні виробничі ланки, соціальним і економічним базисом яких виступали домашні господарства населення. Подібна точка зору з'явилась в зародковому стані ще у другій половині 80-х років у вигляді несміливих натяків на спорідненість праці в ОПГ з працею в домашньому господарстві [1.-C.65]. Однак прояв цих опосередкованих тверджень тоді залишився, по суті, беззмістовним, оскільки до визначення сутності ОПГ вони нічого нового не додавали.

Сьогодні ж очевидно, що не існує аргументів, які б перешкоджали застосуванню марксової характеристики домашньої праці в ОПГ як вільної праці в домашньому колі для потреб сімейства. ОПГ, що виникли в 30-х роках ХХ ст., існували головним чином саме для потреб сім'ї та за рахунок її ресурсів. Говорити про певну однопорядковість