З не меншим розмахом працювала в цьому ж напрямку СДПУ(О). Вона мала в своєму активі дванадцять регіональних видань - „Наш вигляд"(АР Крим), „Об'єднана сила"(Львів), „Соціал- демократ" та „Пограничный социал-демократ" (Ужгород), „Социал-демократия" (Луганськ), „Свобода выбора" (м.Бердянськ, Запорізької області), „Округ" (м.Токмак, Запорізької області), „Пульс недели" (Чернігів), „Альтернатива +"(Одеса), „Житомирщина молода" (Житомир), „Правда і Кривда" (Суми), „Перспектива" (Севастополь).

Намагались ліві партії охопити і молодіжну аудиторію. СПУ анонсувала створення видань „Ленінська молодь" в 1995 р. [8]. та „Молодь і час" в 1999 р. [9] КПУ - знов таки газети „Ленінська молодь" в 1996 р. [10] та „Молода гвардія" в 1999 р. [11] Проте ці видання так і не почали виходити.

Повертаючись до аналізу центральних партійних друкованих органів слід зазначити, що в період з 1992 по 2007 рр. найбільш динамічно змінювались їх наклади. І саме розгляд цих коливань дає нам розуміння причин низької уваги з боку громадян до партійних ЗМІ. Найбільш показовим в цьому є „Комуніст", який мав як наклади в декілька тисяч, так і мільйонні випуски (графік № 1).

"Вибухи" тиражів видання Компартії носять цілком раціональне пояснення. Вони пов'язані з проведенням передвиборчих кампаній 1999, 2002 та 2006 рр. І якщо в 1998 р. КПУ не досить переймалась донесенням власних ідей до виборців, то з передвиборчої кампанії 1999р., це стає традицією. Відмовити в певному прагматизмі лідерам КПУ ми не можемо. Так, розуміючі власну другорядність під час виборів Президента України в 2004 р., комуністи підняли наклад лише дещо вище ста тисяч [12]. Надалі ж протягом активної фази кампанії задовольнялись 80 тис. примірників [13], Але вже в квітні 2005 р. рішуче збільшують наклад з 65 тис.[14] одразу до 454 590 [15]. Поступово доводять його до 1 млн. примірників в кінці року [16] і за два дні до виборів 2006 р. видавши на гора 2 296 860 екземплярів газети "Комуніст" [17] отримують 3,66% голосів виборців. На нашу думку, така невідповідність між величезними накладами та відсотками пов'язана з тим, що інші, тотожні за ідеологією партії, також використовували власні друковані ЗМІ за принципом виборчих агіток. Що зрозуміло нівелювало значення останніх як носіїв інформації.

Спільне минуле лідерів СПУ та КПУ, тотожна ідеологія та ідентична організаційна будова робить тенденції в ґенезі видання "Товариш" аналогічними "Комуністу" (графік № 2).

Впевнене находження у владі О.Мороза в період виборчих кампаній 1998, 1999, 2002 рр. робило підвищення тиражів газети соціалістів не таким вже і масштабним. Наклади відносно попередніх періодів зростали вдесятеро у 1998 р., в п'ять разів більшими ставали у 1999р. та вдвічі у 2002 р. Проте вже під час виборчої кампанії 2006 р. наклад „Товариша" зріс майже в 70 разів [18]. І що характерно, по закінченню виборчих кампаній тиражі поверталися на старі рубежі в декілька тисяч примірників. Фактично єдиним випадком, що не вкладається в пропоновану нами схему життєвих циклів партійних ЗМІ є один з випусків у листопаді 2003 р. Вийшовши в рамках акції „Україна без Кучми!" накладом в 2 043 591 екземплярів [19], він містив вкладиш з текстом звернення до громадян під назвою „За чесну владу!". (До речі, станом на квітень 2007 р. даний номер відсутній на офіційному сайті СПУ. Залишилося лише посилання на те, що його тут було колись розміщено [20].)

Певною мірою аналогічні процеси відбувалися і з „Нашою газетою +" (графік № 3).

Динаміка коливань накладів даного видання аналогічна іншим. В період виборчої кампанії 2002 р. тираж „Нашої газети +" зростає в майже двадцять п'ять разів [21] та зменшується до показників 2000 р. майже одразу після виборів. Проте у випадку з центральним друкованим органом СДПУ(О) чітко відслідковуються і внутріпартійні процеси. Річ в тім, що за рішенням керівництва партії починаючи з літа 2002р. наклад видання прив'язувався до чисельності парторганізації. Передплата поділяється на два види - соціальна (за кошти партії) та за власні і залучені кошти низових організацій. Вважалось, що кожен член партії має бути передплатником партійної газети. Але, як свідчить

Постанова Політбюро СДПУ(О) „Про статистичний звіт СДПУ(О) за 2004 рік", при анонсованій чисельності партії в 407 028 осіб партійцями передплачено 138 024 примірників „Нашої газети +", або 33,9% [22, с.35]. Подібні „провали" виправлялися традиційно адміністративним шляхом. Керівники регіональних організацій передплачували газету за власні кошти, роблячи тим самим потрібні показники, а іноді і більші. Як приклад останнього, в цей же період Луганський обком СДПУ(О) при заявленій чисельності в 15 451 звітував про 45 552 екземпляри, передплачені виключно партійцями [22, с.35]. Подібна „показушність" зіграла не останню роль в поразці СДПУ(О) на виборах 2006 р. Але програвши вибори есдеки почали проводити інвентаризацію власних рядів. Вони зробили одним з обов'язкових показників успішності роботи передплату на партійне видання. „Надалі реальна чисельність партійних організацій буде, в тому числі, оцінюватися і виходячи з кількості передплатників на центральний друкований партійний орган" [23] - цитата з директивного листа секретарям місцевих організацій СДПУ(О) в Запорізькій області. Тому показовим щодо стану даної партії є наклад в 2007 р.: 9 - 10