Єдиним поясненням міг би стати демографічний вибух, що виявився би в різкому зростанні вікової групи - понад 18 років. Процеси, які відбувались в Україні в цьому розрізі наведені в наступній діаграмі:

І в цьому випадку ми не бачимо жодних ознак демографічного вибуху. Навпаки, цікава для нас вікова категорія зменшується. Зростає лише старша вікова група, що є показником старіння нації.

Таким чином, ні демографічні, ні соціальні процеси в Україні не дають відповіді на поставлені вище питання. Як не пояснюють причин значного збільшення кількості виборців в 2002 р., у порівнянні з 2000 р. Адже кількість виборців повинна була б зменшуватися!

Найімовірніше, єдиним поясненням подібному процесу може бути адміністративне втручання.

Тому розглянемо прискіпливіше вплив «адміністративного фактору». Для цього ми розбили загальноукраїнську динаміку кількості виборців в період 1994-2002 рр. по регіонах [19] та звели їх в наступні діаграми:

Діаграми та аналіз даних Держкомстату дали можливість побачити, що левова частка «нових виборців» з'явилась в південно-східній Україні, Закарпатті та Києві. І якщо збільшення виборців в м. Київ має соціокультурне тло (прагнення багатьох потрапити до столиці - ефект так званого «сяйва Києва»), то збільшення чисельності в південно-східній Україні та на Закарпатті можна пояснити лише механічним адміністративним втручанням. Очевидно, таке втручання мало на меті створити у виборців ілюзію значної електоральної підтримки певних політичних партій народом. Маємо на увазі передусім СДПУ(О) та ПРУ. Спираючись на південно-східну Україну та Закарпаття, ці партії потрапили до ВРУ 4 скликання, а завдяки мажоритарним депутатам ПРУ значно збільшила кількісний склад фракції.

Технологія даного процесу гіпотетично може бути наступною:

Попередньо до списків виборців вносяться всі постійні мешканці з посиланням на перепис 1989 р. Маємо по Україні різницю в 2002 р. в порівнянні з 2000 р. в 1 635 374 виборців. Причому в південно-східній Україні та Закарпатті - 1 143 863 особи, м. Київ - 126 488, по всіх інших територіях разом - 394 488 виборців;

З огляду на вищезазначені цифри друкуються бюлетені. Розпорядники адмінресурсу отримують їх «додатково» півтора мільйона;

Під час підрахунку з посиланням на кількість постійних або наявних мешканців даної території корелюється кількість виборців, зменшується «100-процентна наповненість» електорату, доводиться різниця до 773 735 виборців. Тим самим збільшується «електоральна відсоткова вартість» одного бюлетеня;

Беручи до уваги міграційні процеси та той факт, що за 2000-2001 рр. померло 1,5 млн мешканців України, певна політична сила, завдячуючи вищезазначеним маніпуляціям, отримує понад 3 млн вільних бюлетенів. У межах України це близько 12 % голосів, а по південно-східній Україні та Закарпаттю понад 25 % тих, що взяли участь у виборах.

До речі, ПР на виборах 2002 року, знаходячись в блоці «За Єдину Україну!», набирає 11,77 % по Україні, та в межах 30 % по південно-східній Україні [20]. Таким чином, як гіпотезу можна стверджувати наступне - виявлені нами «неточності» в кількості виборців були на руку Блоку «За

Єдину Україну!», а беручи до уваги той факт, що дана політична сила була провладною силою періоду Президента України Л. Кучми, то вона до того ж мала всі важелі та можливості використати даний «люфт» на свою користь.

Зводячи все вищезазначене до єдиного знаменника, ми можемо стверджувати, що наведені нами факти є зовнішнім проявом формування нової партії шляхом творення ілюзії електоральної підтримки. Даний процес має наступну послідовність:

За основу береться структура вже існуючої політичної партії, яка має на попередніх виборах досить низький відсоток голосів, а тому її керівництво слабке;

Відбувається заміна керівництва, на підставі норм Статуту партії, на більш харизматичне;

Під час виборів шляхом механічного адміністративного втручання твориться ілюзія значної електоральної підтримки даної партії;

З метою збільшення загальноукраїнського відсотка підтримки обраної партії виокремлюється „базовий" регіон, де відсоток голосів максимально підвищується. Для СДПУ(О) в 1998 р. це було Закарпаття, для ПРУ в 2002 р. - Донбас. Обидва регіони мають високі показники зовнішньої та внутрішньої міграції. Це потенційні „мертві душі". В обох регіонах значно домінує лише одна фінансово-промислова група.

Обрана партія, таким чином, потрапляє до парламенту. Вона створює дієву депутатську фракцію, яка, одночасно з цим, стає своєрідним центром прийняття кінцевих рішень. Це дозволяє партії концентрувати в своїх руках значні фінансові та владні ресурси;

Партія стає привабливою для виконавчої гілки влади, що зовнішньо проявляється в зростанні випадків вступу до неї її представників.

Подібна партія, таким чином, стає провладною (або партією при владі). Народний характер партії імітується бурхливою діяльністю на місцях з нульовим КПД для виборців.

Така схема характерна для СДПУ (О) періоду 1996-2004 рр. та ПРУ 1998-2006 рр. Але історія діяльності СДПУ(О) вказує на певну циклічність розвитку партії, створеної шляхом творення ілюзії електоральної підтримки. Цикл успішності подібної партії завершується, коли вона втрачає можливість підтримувати ілюзію внаслідок програшу в боротьбі за сфери впливу з іншою політичною силою або коаліцією. В даному випадку такими силами для СДПУ (О) стали партії-учасниці кампанії „Україна без Кучми!" та ПРУ в період 2004-2006 рр. Втрата ілюзії електоральної підтримки проявилась в катастрофічно низькому відсотку голосів на виборах до рад всіх рівнів 2006 р. в порівнянні з відсотком на виборах 1998 та 2002 рр.

Цей процес не є обов'язково закономірним,