В. Г. Панченко

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ АГРАРНОГО ПИТАННЯ МИКОЛОЮ СЦІБОРСЬКИМ

Аграрне питання майже в усі періоди для території України залишалось одним із найбільш гострих та актуальних. Якщо придивитися до найвизначніших сторінок історії, то саме невирішеність аграрної проблеми ставала причиною селянських бунтів та повстань.

Сьогодні дослідження в галузі аграрної історії XX сторіччя не позбавлено уваги науковців. Різноманітні аспекти цього питання вже піднімались в статтях О. Кондратюка «Аграрне питання в програмних документах та діяльності українських націоналістичних політичних партій Західної України в 1919-1939 рр.» [5] та «Аграрні програмні засади Організації українських націоналістів (1929-1939 pp.)» [6], розкривалось в роботах І. Васюти «Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз'єднання (1919-1939)» [2] та В. Сажка «Аграрне питання в Україні на початку XX ст.: істо- рико-політичний аспект», [9]. Цікаві аспекти аграрного питання піднімались на конференціях, зокрема в статті Н. Коростіль та О. Малярчука «Агарна політика II Речі Посполитої і український націоналізм» [7] розкрито особливості ведення аграрної політики Польщі на українських землях та відношення до неї представників українського націоналізму. Проте, незважаючи на існуючу кількість наукових розробок, залучення нових окремих джерел дозволяє чіткіше нюансувати наші знання щодо цієї проблеми.

На початку XX століття, підчас Національно-визвольної революції аграрне питання було підняте різноманітними політичними силами, які пропонували власні підходи до вирішення проблем. Проте в дійсності жодна із запропонованих концепцій так і не була втілена в життя. Не в останню чергу така ситуація склалась і тому, що українські політичні партії та організації не змогли утримати здобутки Національно-визвольної революції, тим самим надавши можливість більшовикам втілювати свої експерименти в аграрному секторі. Проте в колах української діаспорної інтелігенції продовжувала жити надія на відновлення української державності. Саме в цих колах аналізувались причини попередніх поразок та проектувались плани на майбутнє. Однією із найбільш потужних організацій міжвоєнного періоду, яка виступала із відвертою та безкомпромісною державницькою позицією була Організація українських націоналістів.

Сьогодні доволі часто історики розглядають політичні та військові аспекти її існування, проте не варто забувати, що в середовищі ОУН діяли не тільки практики, але й значна кількість теоретиків, які розробляли плани та концепції майбутнього устрою незалежної України. Звичайно, що оминути аграрне питання націоналісти не могли. Згадуючи про розробку даної проблеми, слід відзначити, що левову частку в цьому займають ідеї Миколи Сціборського - одного із засновників Легії українських націоналістів та пізніше - Організації українських націоналістів. Будучи за фахом інженером- економістом, він захистив дипломну роботу «Аграрна політика українського націоналізму». Не дивно, що саме йому була доручена розробка цієї теми ще під час підготовки до Першого конгресу

ОУН. Спробуємо розглянути публікації цього націоналіста, які стосувались земельного питання. Верхньою межею в даному випадку виступає друк його найголовнішого твору - «Націократія», який увібрав в себе всі попередні ідеї не тільки самого автора, але й інших теоретиків ОУН.

Першою вийшла стаття «До аґрарної політики націоналізму» [10], яку автор назвав «схематичним окресленням становища українського націоналізму в спірних принципових і практичних аґрар- них питаннях під політико-соціяльним й економічно-продукційним оглядом» [10, с.334]. Аналізуючи становище українського селянства - опору української нації, автор наголосив, що саме націоналістичний рух мусить взяти на себе вирішення гострих земельних проблем. Однією із найменш вирішених, а тому - найбільш актуальних питань в аграрному секторі залишались теми розподілу землі між селянами та ставлення до колишніх поміщицьких землеволодінь. На переконання М.Сціборського, існування приватної власності в дореволюційних формах абсолютно неприпустиме у подальшому, однак і той розподіл землі, який був здійснений більшовиками в центральних та східних областях України, є неправильним.

Цілком логічно постає питання: в який спосіб майбутня державна влада мала б організувати процес повернення земельних наділів, відібраних в свій час у великих землевласників? Позиція націоналістів, висловлена Миколою Сціборським, допускала «повне право землевласників-українців на одержання земельного наділу, що буде встановлено в даному продукційному районі, нарівні з селянами» [10, с.335]. Паралельно з цим мала б існувати можливість часткового відшкодування українським власникам за ті маєтки, що були куплені ними або дістались як спадщина. Щоправда кожен такий випадок мав би обов'язково розглядатися індивідуально, адже при забезпеченні системного повернення «повстають ризиковні моменти необ'єктивности, надужиття, підкупствата ін.» [10, с.335]. Важливість повернення земельних наділів в даному випадку була очевидна, бо завдяки цьому процесові можна було би розпочати процес оздоровлення всієї економічної системи, а також виправлення демографічної ситуації.

Неодноразово націоналісти у своїх статтях критикували капіталістичні та соціалістичні схеми ведення господарств, проте деякі окремі методи все таки запозичувались із цим схем. Так, наприклад, для сільського господарства більш прийнятними та ефективними, згідно з поглядами націоналістів, могли би стати капіталістичні методи, щоправда із деякими корективами. Микола Сцібор- ський не оминув аналізу особливостей організації аграрного питання за капіталістичної моделі економіки та відзначив, що сільське господарство в такій структурі посідає другорядне місце, а тому не може бути опорою для розвитку потужної держави. З іншого боку, саме капіталістична схема дозволяє вливати значні інвестиції в агарний сектор, зокрема забезпечувати можливість вдосконалення засобів обробки землі, модернізації техніки тощо. Враховуючи це, М.Сціборський сформулював наступне завдання для проведення ефективної аграрної політики - держава має підтримувати розвиток