А тому, якщо ви дійсно перебуваєте у канонічному спілкуванні із своїми єпископами і бажаєте залишитися в ньому, а також, якщо бажаєте оновлення та упорядження церковного життя на основі вчення Ісуса Христа, святих апостолів і церковних канонів, то благаю вас, послухайте мене та побратимів моїх київських єпископів, припиніть ваші зібрання, поверніться у свої парафії, а потім всі будемо молитись і чекати, коли Господь увінчає успіхом ваші намагання виклопотати у державної влади дозволу на скликання. канонічних з'їздів усієї Київської єпархії та всієї України".

23 січня 1923 р. Вище церковне управління обновленців направило митрополитові Михаїлу листа про усунення його від управління Київською єпархією та вислання на проживання у м. Колмогори Архангельської губернії.

Одночасно з цим одна з київських газет опублікувала від імені "мирян" анонімку. В яких тільки гріхах не звинувачували архієрея! "Невже Київському єпархіальному управлінню ще невідома особистість митрополита Михаїла? - запитував анонім і тут же відповідав: - якщо ні, то ми, віруючі миряни, не можемо далі мовчати і в ім'я миру заявляємо, що митрополит Михаїл:

як ставленик патріарха Тихона несе таку ж політику розколу та згуби для церкви;

за своє "екзархство" у м. Києві митрополит Михаїл приніс церкві розкол і "липківщину" (так називали в радянській літературі, офіційній ідеології прибічників Української автокефальної православної церкви, що з'явилася в жовтні 1921 р. - В.П.);

свого часу випустив досить туманне звернення щодо вилучення коштовностей на користь голодуючих. Віруючим доводиться тільки червоніти і тужити за таку безсердечність.".

Справжня причина подібних безпідставних звинувачень і масових атак на екзарха, думається, розкривається в інформації секретного співробітника ДПУ, яка свідчить, що митрополит Михаїл є перешкодою на шляху діяльності "Живої церкви". 25 січня 1923 р. проти нього порушили кримінальну справу. Слідчий ДПУ вбачав склад злочину громадянина Єрмакова у тому, що, "проживаючи на території УСРР, він не тільки не змирився із існуючою протягом п'яти років Робітничо-Селянською владою, але й систематично проводить роботу, спрямовану на її повалення".

Якихось конкретних звинувачень слідчі Київського ДПУ митрополитові Михаїлу не пред'явили. Та і саме слідство тривало кілька днів. Уже 5 лютого було сформульовано висновок обвинувачення, що "громадянин Єрмаков є переконаним і вірним прихильником патріарха Тихона, не визнає усунення останнього, відверто стоїть на його боці, вважаючи звинувачення Тихона Радянською владою. наступом Радянської влади на церкву. Зайнявши з перших же кроків до обновленського руху у Київській губернії та Правобережній Україні відверто непримириму та ворожу позицію, завдяки своєму впливу та авторитету серед духовенства, сприяв організації міцного контрреволюційного тихонівського фронту, який у своїй боротьбі з обновленськими течіями використовував для контрреволюційної агітації поширення різних фальшивих чуток про обновленський рух ("переодягнені жиди", "комуністи" тощо), дискредитуючи Радянську владу. Митрополитом Михаїлом, як екзархом України та керуючим Київською єпархією, не було вжито ніяких заходів для ліквідації цієї агітації духовенства. Навпаки, він всіляко сам заохочував її, благословляв подібних проповідників і проповідував сам. Такі дії Михаїла та його прихильників зумовили ряд ексцесів з боку населення Києва, що мали місце при наданні Губліквідкомом, згідно з постановою останнього, храмів обновленським групам.

Вважаю, що подальше перебування митрополита Михаїла у Києві потягне за собою посилення контрреволюційно-тихонівського фронту, а відтак поширення різних фальшивих пліток про церковні обновленські рухи, що пов'язуються цим фронтом із органами Радянської влади, буде носити характер контрреволюційної агітації, яка дискредитує Радянську владу та її органи як у Київській губернії, так і на Правобережжі. Поведінка Михаїла розкладаюче діє на маси і може спричинити у майбутньому ще цілий ряд нових ексцесів. Вважав би за необхідне вислати митрополита Михаїла до Москви у розпорядження ДПУ РСФРР". Відвертіше і не скажеш про справжні причини арешту екзарха.

У Москві 60-літнього митрополита помістили у сумнозвісній Бутирській тюрмі. У зв'язку із хворобою вуха архієрей почав втрачати слух. Йому не дозволяли зустрічатися віч-на-віч із рідною сестрою.

На підставі вигаданих звинувачень слідчий ДПУ РСФРР Якимова 11 травня 1923 р. обґрунтувала доцільність ув'язнення Михаїла у концтабір терміном на 2 роки. Проте літа давалися взнаки митрополиту. У слідчій справі знаходимо запис якоїсь Андреєвої: "60 р., у табір не можна. Заслання у Наримський край на 2 роки". 13 липня 1923 р. комісія НКВС з адміністративних заслань прийняла ухвалу про відправлення архієрея до Туркестану терміном на 2 роки [2.-Ф.П.-Спр.45054-

Арк.12,21,27,18,19,41,72]. Після відбуття покарання колишній екзарх поселився у Москві, повністю відійшовши від церковних справ.

З другої половини 20-х років, ситуація ще більше загострилася. Цей період характеризується подальшим зміцненням позицій тоталітаризму в СРСР, застосуванням репресій, як методу соціальної практики держави. Формувався розгалужений репресивний апарат, якому треба було оправдати сенс свого існування. Суспільство вразила