Нагнітанню атмосфери загальної істерії, формуванню відповідної громадської думки сприяли таємні листи ЦК ВКП(б) від 18 січня 1935 р. та 29 липня 1936 р., надіслані місцевим партійним комітетам. У першому з них, зокрема, наголошувалося: "Треба покінчити з опортуністичним благодушшям, яке з' являється із помилкових припущень про те, що в міру зростання наших сил ворог стає нібито все більш ручним і необразливим. Таке припущення в корені неправильне. Воно є відрижкою правого ухильництва, переконуючого всіх і вся, що вороги будуть потихеньку вповзати в соціалізм, що вони стануть врешті-решт справжніми соціалістами. Не справа більшовиків спочивати на лаврах і ловити гав. Не благодушшя потрібно нам, а пильність, справжня більшовицька, революційна пильність" [3.-С.185].

Значна частина населення Радянського Союзу була занесена у списки Особливого відділу НКВС та його місцевих відділень і розбита на кілька категорій:

АС - антирадянські елементи;

Ц - ті, хто регулярно відвідує церкву;

С - члени релігійних сект;

П - повстанці - ті, хто в минулому брав участь в антирадянських виступах;

СІ - ті, що підтримують зв'язки з іноземцями [4.-С.156].

Як бачимо, православне духовенство та віруючі опинились в таких категоріях, як АС, Ц, С. Тепер з'являлося багато підстав для арештів духовенства, архієреїв у першу чергу, що активізувалися в 1937-1938 рр., позначених особливою чорною міткою в історії нашої країни.

Грудень 1937 р. "ознаменувався" на Полтавщині не лише масовими розстрілами "контрреволюціонерів-одинаків" з числа працюючих священнослужителів, а і початком арештів окружним відділом НКВС священиків, переважно колишніх, які зусиллями слідчих будуть об'єднані у "розгалужену контрреволюційну організацію". У числі її перших майбутніх членів 15 грудня арештовується Ю. Аронський, який вже довго перебував під наглядом органів НКВС. До кінця року взяли під варту ще кількох священиків. Проте на цей час слідчі, здається, не мали не лише концепції, а і самої ідеї створення організації церковників, оскільки на кожного із заарештованих заводилась окрема справа. Гадаємо "організація" почала формуватися в лютому 1938 р., коли до слідчих ізоляторів Полтавського облвідділу НКВС було кинуто близько 20 чоловік.

На перший погляд, це може здатися дещо дивним. Адже добре відомо, що на початку 1938 р., коли репресивний конвеєр працював на повну потужність, і слідчі просто не мали бодай найменшої можливості затримувати розслідування справ (плани, спущені зверху, були досить напружені). Проте у даному випадку мова іде не про затримку. Полтавські енкавессівці розробляли місяць схему неіснуючої фашистської повстанської організації церковників, щоб прозвітувати начальству гучною справою.

В архіві Управління СБУ Полтавської області збереглося її графічне зображення, згідно якого підпільна організація охоплювала значну територію Європейської частини СРСР. Центр контрреволюційної фашистської організації церковників (КРФОЦ) мав зв'язки із службою гестапо фашистської Німеччини і знаходився у Москві. Очолював його місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Сергій (Старогородський).

Окрім того, начебто існували обласні центри КРФОЦ у Києві, Курську, Воронежі та Полтаві. У Курській та Полтавській областях на схемі позначені районні відгалуження КРФОЦ.

Слідчим довелося немало попрацювати, щоб добути на допитах хоча б деякі свідчення про існування районних осередків організації, привести зізнання обвинувачених до спільного знаменника, а головне - змусити їх говорити те, що потрібно слідству. Якраз на це й пішло півтора місяці - від кінця лютого до середини квітня 1938 р.

Протоколи допитів більшості заарештованих у справі міфічної КРФОЦ відрізняються один від одного переважно у тій частині, де йдеться про життєвий шлях священика та обставини його вступу до "організації". Хоч і тут впадає у вічі надзвичайна легкість, з якою підсудні давали згоду на участь у підпільній роботі проти радянської влади - як правило, нібито після розмов з кимось уже завербованим до КРФОЦ. І рефреном кочують від протоколу до протоколу слова, сказані чи просто підписані на допиті 9 квітня 1938 р. Г. Коваленком: "Спочатку існування Радянської влади я став вороже настроєним до неї. Репресії, яких зазнавало духовенство, викликали в мені ненависть до Радянської влади, і тому я вирішив боротися з нею шляхом збройного повстання і відновлення в СРСР капіталістичного ладу з допомогою іноземних держав" [5.-С.Т.1.-Спр.16769.-Арк.324-325].

Слідчі сфабрикували навіть безглузді за своїм змістом відповіді. 84-річний колишній дяк М. Березовський 2 квітня 1938 р. заявив: "Починаючи з 1928 р., я займався антирадянською агітацією, закликаючи населення до збройного повстання. Одночасно проводив вербувальну роботу" [5.-С.Т.1.-Спр.16769.-Арк.168]. Дивно, що 10 років надавалася відкрита підтримка, велася вербувальна робота серед населення - і тільки начебто один привернутий до контрреволюційної діяльності.

Саме такими бачилися слідчим причини незадоволення радянською владою духовенства і вони без особливих вагань тиражували їх у протоколах допитів різних людей. Можливо, для вигадки чогось оригінального бракувало часу, а швидше - й потреби. Адже більшість заарештованих зізналася у своїй належності до КРФОЦ і назвала прізвище її засновника - полтавського єпископа Митрофана Русинова.

Дав "щиросердні" зізнання і сам М. Русинов, згідно з якими у 1933 р. до повстанської організації його завербував місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Сергій. У бесідах він скаржився М. Русинову на те, що радянська влада "служителів культу утискує податками, що у капіталістичних країнах служителів культу уряди підтримують і що вони користуються привілейованим становищем". Єпископ також розкрився своїми антирадянськими настроями. Після встановлення