та мощей Феодосія. Феодосій систематично інспірує скарги віруючих у різні інстанції з приводу тісноти в храмах, утисків церкви з приводу мощей тощо. Єпископ знаходив безліч причин, щоб відмовитися переселитися з будинку колишнього типового Троїцького монастиря в інші цілком придатні для проживання будинки. Феодосій шахрайським шляхом з допомогою брата "здобув" автомашину. Феодосій втручається в справи релігійної громади м. Чернігова, залучає до урочистих архієрейських служб велику кількість священиків, у т. ч. й родичів. Феодосій ігнорує рекомендації уповноваженого Ради у справах РПЦ, вважаючи, що він зобов'язаний виконувати покладену на нього місію щодо відновлення монастиря в Чернігові, мощей свого тезки та попередньої мережі церков у області" [6.-Ф.1.-Оп.24.-Спр.5908.-Арк.16].
Врешті-решт чернігівські богоборці домоглися переведення єпископа Феодосія в Полтаву. Проте і тут його не залишили в спокої, де в цей час набувало поширення таке ганебне явище, як "нашіптування" з боку окремих священиків уповноваженому Ради у справах РПЦ один на одного, на благочинних чи архієреїв. Важко сказати, було воно зініційованим самим духовенством чи останнє сумлінно виконувало "рекомендації" та "побажання" чиновників. Для прикладу пошлемося на лист одного із священиків на ім'я уповноваженого Ради у Полтавській області Н. Базавлука про свої враження від однієї з перших зустрічей з новопризначеним єпископом Феодосієм, що відбулася в травні 1964 р. Архієрей начебто призначив зустріч на 14 годину. "Я, як черговий священик, - скаржиться автор уповноваженому, - розпочав службу своєчасно, навіть на 5 хвилин пізніше. Раптом у храмі з'явився злий архієрей і одразу ж накинувся в присутності народу (храм був переповнений) на мене і дяка з лайкою, чому посміли розпочати богослужіння без нього. Обірвав службу, мене з дяком загнав у вівтар, наказав зачинити ворота і знову кричав. Усі присутні в храмі були дуже обурені таким грубим вчинком архієрея." Далі священик зазначає, що разом з єпископом прибули його батьки, колишня ігуменя ліквідованого Чернігівського монастиря зі своєю келейницею, інші прибічники, серед яких виявилося чимало молодих жінок, котрі вели активну пропаганду на користь Феодосія. "Духовенство й люди незадоволені тим, - завершував священик, - що на всіх кричить, до всякої дрібниці чіпляється, хоче, щоб усі ледве не падали йому в ноги, і це в сьогоднішніх умовах" [7.-Ф.4648.-Оп.1.-Спр.437.-Арк.112- 114]. Нині важко встановити, чи єпископ Феодосій діяв насправді так у Полтаві, як це описав автор. Достеменно не знаємо, як зреагував Н. Базавлук, але зрозуміло одне, "інформація" знадобилася в "необхідній", "зручній" ситуації.
Г. Пінчук у свою чергу інформував ЦК КП України, що архієрей відчуває себе людиною з ураженим самолюбством, намагається приєднати Сумську єпархію або потрапити на вигіднішу Харківську, демонструє серед віруючих свій фанатизм, оточує родичами, вислужується перед патріархом. До сказаного додамо, що завдяки "пильності" властей єпископ Феодосій у Полтаві "не прижився".
На початку 60-х років клопотів завдавали єпископ Чернівецький і Буковинський Мефодій, вікарій Одесько-Херсонської єпархії єпископ Антоній, які, незважаючи на зовнішню лояльність до заходів органів влади стосовно церкви, в практичній діяльності начебто ухиляються від їх виконання, всіляко намагаються активізувати релігійне життя духовенства і громад. У чому ж конкретно їх провина?
Єпископа Мефодія звинувачували в тому, що він спонукає священиків втручатися в фінансово-господарську діяльність парафій, представляє до церковних нагород те духовенство, котре робить найбільші грошові внески до єпархії. Архієрей підштовхує священиків до благодійності, надає матеріальну допомогу місцевому монастирю, духовенству, членам церковних хорів. За ініціативною ієрарха порушено питання про створення при єпархіальному управлінні фонду для фінансової підтримки бідних парафій.
Єпископ Антоній, ректор Одеської духовної семінарії, значно активізував церковне життя в Одесі, намагався втручатися в справи Почаївської лаври. Фанатик, він веде антирадянські розмови з духовенством, як особливо довірлива особа патріархії підтримує зв'язки з монастирями, зокрема в Києві. Г. Пінчук рекомендував Раді у справах РПЦ відкликати архієрея з України.
Важко було б прогнозувати подальший розвиток подій, якби не жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС, котрий усунув М. Хрущова з обійманих посад Першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР, з чиєю діяльністю дослідники пов'язують шалений наступ на релігію та церкву в часи перебування його при владі.
Але й нове керівництво КПРС продовжувало дотримуватися попереднього курсу стосовно релігійних об'єднань. Інакше й бути не могло, що пояснюється наступним. По- перше, партія не відмовлялася від оцінки релігії як явища, котре відіграє негативну роль в житті суспільства. По-друге, в постхрущовський період залишалися відповідальними за антирелігійну, вірніше антицерковну, роботу партійних органів "загартовані в боях" ідеологічні кадри. Одним із них був секретар ЦК КПРС М. Суслов. А скільки їх працювало в партійних комітетах нижчих рівнів!
Тому і в наступні десятиліття органи влади продовжували розправлятися з "непокірними", "неслухняними" архієреями, священиками, що лише поглиблювало духовну прірву, в яку скотилася країна наприкінці 80-х років.
Джерела та література
Державний архів Полтавської області.
Архів Служби безпеки України (м. Київ).
Закрытое письмо ЦК ВКП(б). Уроки событий, связанных с злодейским убийством тов. Кирова. Ко всем организациям партии. 18 января 1935 г. // Реабилитация. Политические процессы 30-50-х годов. - М., 1991.
Конквест Р. Большой террор // Нева. - 1990. - №5.
Архів Управління СБУ в Полтавській області.
Центральний державний архів громадських об'єднань України.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України