В. В. Перепадя

ВПЛИВ НІМЕЧЧИНИ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ПОЛІТИКИ УРЯДУ П. СКОРОПАДСЬКОГО ЩОДО КРИМУ (за німецькими документами)

Однією з найскладніших проблем, що постала перед незалежною українською державою у 1918 році, була кримська. Цю проблему намагалася розв'язати як Українська Народна Республіка, так і Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.

В умовах дії Берестейського мирного договору відносини між урядом П. Скоропадського і кайзерівською Німеччиною були надзвичайно важливими для визначення стратегічних аспектів розбудови Української Держави. Одним з пріоритетів Києва в цьому сенсі була консолідація державної території й, зокрема, встановлення суверенітету над Кримом. З огляду на німецьку військову присутність в Україні та в Криму значення позиції Берліна в цьому питанні годі переоцінити. В цьому плані важливо з'ясувати, яким чином формувалася і реалізовувалася політика Німеччини в кримському питанні.

До вивчення кримської проблеми зверталися як українські, так і німецькі історики. Серед українських дослідників необхідно виділити роботи В. Матвієнка, який, аналізуючи питання самовизначення Криму в 1917-1918 рр., дійшов висновку про доцільність та ефективність політики Гетьманату стосовно Криму. Констатуючи залежність успішного для Києва розв'язання кримського питання від загальної європейської військово-політичної ситуації, автор тільки у загальних рисах окреслює політику Німеччини з цієї проблеми, не вдаючись до її детального аналізу [1-С.80-90].

В. Сергійчук опублікував низку українських та німецьких документів, які стосуються питання переговорів між українським та кримським урядами. Автор доходить висновку, що кримський крайовий уряд під тиском Берліна був змушений почати переговори про встановлення суверенітету України над півостровом, і тільки розвиток ситуації на Західному фронті та у Німеччині в цілому дозволив кримському урядові вийти з попередніх домовленостей та оголосити про перехід під юрисдикцію Добровольчої армії. При цьому дослідник також не вдається до докладного аналізу німецької позиції з кримського питання [2].

Серед німецьких дослідників слід виділити І. Фляйшгауєра, який проаналізував вплив на німецьку політику щодо Криму, такого фактора, як німецькі колоністи Півдня України та Криму, й довів значну роль цього чинника в процесі формування політики Берліна щодо України загалом і Криму зокрема [3]. Інший німецький історик В. Баумгарт звернувся до питання конфлікту між верховним головнокомандуванням Німеччини та командуванням військово- морських сил Німеччини в питанні політики щодо України, Криму та долі Чорноморського флоту. В. Баумгарт слушно поставив питання про суперечливість позицій різних німецьких відомств у питаннях політики щодо України, обмежившись, однак, визначенням протиріч між командуванням сухопутних військ та військово-морських сил Німеччини [4.-С.18-36].

Щодо джерельної основи дослідження питання, то тут варто виокремити опубліковані документи, які містять актуалізовану частину інформації, зокрема службові та приватні щоденники Альберта Гопмана, голови німецької військово-технічної комісії у Криму [5]. Ця публікація містить матеріали з проблеми розподілу Чорноморського флоту, німецької позиції з питання формування українських військово-морських сил та місця і ролі Криму в умовах військо-політичної ситуації 1918 р.

Серед архівних матеріалів слід виділити документи центральних органів виконавчої влади Німеччини у Федеральному архіві Німеччини (Bundesarchiv). Цей комплекс документів містить звіти дипломатичних представництв Німеччини за кордоном і в Україні та їх листування зі своїм політичним керівництвом у Берліні. Особливий інтерес становлять матеріали дискусії між німецькою військовою адміністрацією в Україні та зовнішньополітичним проводом Німеччини в питанні політики стосовно Криму. Сукупність актуалізованої та неактуалізованої інформації робить джерельну базу репрезентативною, уможливлює дослідження проблеми впливу Німеччини на реалізацію політики уряду П. Скоропадського щодо Криму з високим ступенем достовірності.

Питання державної належності Криму з міжнародно-правового погляду було вкрай суперечливим. Українська Народна Республіка офіційно поставила питання перед Німеччиною про свій суверенітет над Кримом тільки 27 квітня 1918 р. [6]. До того часу Німеччина на підставі Берестейського договору виходила з того, що Крим не входить до складу України. Таким чином, до приходу до влади в Києві уряду П. Скоропадського проблема державної належності Криму в міжнародно-правовому сенсі була питанням двосторонніх відносин між Німеччиною та радянською Росією.

Ця ситуація принципово змінилася після 7 травня 1918 р., коли П. Скоропадський довів до Німеччини свої офіційні претензії на суверенітет України над Кримом [7]. З цього моменту кримське питання стає одним з ключових моментів українсько-німецьких відносин.

Якщо Українська Держава змогла з самого початку виробити свою позицію з питання Криму й послідовно її відстоювати, позиція Німеччини зазнавала численних трансформацій й характеризувалася перманентною несталістю. Аналізуючи вплив Німеччини на кримський вектор політики П. Скоропадського, необхідно враховувати особливості системи влади й механізму прийняття зовнішньополітичних рішень у Німеччині на заключному етапі Першої світової війни. Ці особливості полягали в значному посиленні впливу військових і, зокрема, Ставки верховного головнокомандування збройних сил, яке дуже часто намагалося перебирати на себе прийняття рішень, які відносилися до компетенції уряду. У цьому зв'язку викликають інтерес суттєві аспекти реалізації німецьких політичних та економічних прагнень у контексті кримської політики глави Української Держави та наслідки цієї реалізації в історичних умовах 1918 р.

Німецька політика в питанні Криму позначалася гострою конкуренцією між військовим керівництвом та урядом. Якщо міністерство закордонних справ Німеччини з самого початку було за передачу Криму Україні за умови створення для цього правових підстав та достатніх гарантій політичної лояльності київського уряду, то Ставка верховного головнокомандування здійснила окупацію Криму та сформувала кримський уряд, плануючи утворення незалежної