самосвідомості українців у Росії та її організаційного оформлення. Якщо на середину 1992 р. у РФ діяло 28 українських організацій, то наприкінці 1993 р. - вже близько 40, а вже на початок 1995 р. у 40 республіках, краях та областях Російської Федерації діяло 73 українські громадські об' єднання, 32 з яких були зареєстровані у встановленому законодавством РФ порядку [1, с.544].
За інформацією посольства Російської Федерації в Україні, за станом на 2004 р. в Росії діяло близько 90 українських суспільно-культурних об'єднань. У травні 1998 р. була створена Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії". У січні 2004 р. створена Рада земляцтв України та Росії, яка об'єднує вихідців з України, що входять у 25 регіональних земляцтв. У Російській Федерації видаються газети українською мовою: "Український кур'єр" та "Український вибір" (Москва); "Рідне слово" (Челябінськ); "Вісник товариства української культури Кубані" (Краснодар); "Українське слово" (Мурманськ); "Криниця" (Уфа); "Голос України у західному Сибіру" (Тюмень, у т. ч. на кошти місцевих бюджетів); "Батьківщина" (Петропавловськ-Камчатський). Відповідно до договору про співробітництво між Національною радіокомпанією України і "Радіо Росії", два рази на місяць в ефірі "Радіо Росії" виходить створена українською стороною програма "Співає Україна". З листопада 2003 р. на московському "Радіо-Центр" виходить щотижнева двогодинна програма "Українська хвиля" - спільний проект "Національної інформаційної групи" (Москва) та об'єднання українців Росії. З 1995 року (з 93-го на громадських засадах) діє НДІ "Інститут Тараса Шевченка - Центр енциклопедичних проектів Оренбурзького державного університету". В Російській Федерації існує 12 загальноосвітніх шкіл з викладанням українською мовою; 9 - в Башкирії, 3 - в Бєлгороді, новому Уренгої та Ніжньовартовську. Функціонує сім недільних шкіл з вивченням української мови; 10 - в західному Сибіру, 2 - в Уфі, а також у Самарській області та Санкт-Петербурзі. Діє українське відділення в Удмуртському педагогічному коледжі № 1. Є можливість вивчати українську мову у філіалі Московського державного відкритого педагогічного університету ім. М. Шолохова в Уфі. В Новосибірському педагогічному інституті на філологічному факультеті введена спеціалізація "українська мова та література" (з можливістю стажування на філологічному факультеті Національного університету ім. Т. Шевченка у Києві). У Волгоградському та Воронезькому університетах введене факультативне вивчення української мови та літератури. У 2003 р. в Бєлгородському державному університеті почала діяти перша в Російській Федерації кафедра українознавства [19].
Відносини української діаспори в Росії з російським етнічним оточенням є стабільно добросусідськими - позначається спільне слов' янське історичне коріння, етнокультурна близькість та тривалий період співіснування. Характерною обставиною є те, що на тлі загострення в Росії проблеми міграції з близького та далекого зарубіжжя, значний масив мігрантів з України не викликає побоювання чи роздратування ані в російському суспільстві, ані в державних структурах (на відміну від вихідців з Кавказу, Середньої Азії або Китаю) [20, с.66-67].
Прагнення Українського руху до розбудови власне української вищої освіти в Росії репрезентував "Український університет в Москві", зареєстрований Мосрадою в липні 1992 р. Втім, Університет відразу зіштовхнувся з об' єктивними труднощами не лише фінансового, а й адміністративного характеру. Все це змусило у 1994 - 95 рр. призупинити роботу з організації української вищої освіти в Москві. Діяльність у цьому напрямку відновилась лише у 1997 р. після підписання договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. З того часу Український Університет у Москві функціонує переважно як науково- дослідний заклад [8, с.275].
Громадське життя етнічних спільнот у РФ регламентується Законом РФ "Про національно- культурну автономію", у відповідності до якого українському населенню Приоб'я надана національно- культурна автономія [21, с.57], та Законом РФ "Про громадські об'єднання". Кожен з цих законодавчих актів має свої переваги і недоліки. Зокрема Закон "Про національно-культурну автономію" передбачає надання державної підтримки організаціям, зареєстрованим відповідно до його норм, водночас забороняючи будь-яку їхню політичну активність. У свою чергу, Закон "Про громадські об'єднання" надає можливість громадським організаціям брати участь у виборчих кампаніях, однак не забезпечує державною підтримкою.
Початок політичної мобілізації української етнічної групи в Росії відмічений 1989 роком, коли у Москві вийшов перший номер часопису "Украинский вопрос", який видавався Московським філіалом "Української гельсінської спілки". Усього вийшло лише три номери часопису, але вже у першому ж номері "Украинский вопрос" підняв питання відновлення української державності та незалежної української церкви [9, с.277]. Тому не дивно те, що видання "Украинского вопроса" було припинено.
Загалом соціально-політичну атмосферу, у якій доводиться функціонувати організаціям Українського руху у Росії, можна визначити як толерантну, але лише до тих пір, поки діяльність українських організацій залишається в культурній та мистецькій сфері - будь яка політизація Українського руху у Росії відразу зустрічає різку протидію з боку влади. Утім прагнення надати Українському рухові в Росії політичної спрямованості проявляють головним чином невеликі групи української еліти, переважно московської, решта ж етнічних українців в Росії демонструють високу ступінь аполітичності.
Україна надає значну підтримку українським етнокультурним організаціям у РФ. Зокрема активно співпрацюють з ними Держкомнацміграції та інші офіційні органи. Серед напрямків співпраці: забезпечення навчальною та українознавчою літературою українських товариств і навчальних центрів, допомога у фінансуванні видавничої діяльності, фінансова підтримка науково-практичних конференцій та видань української діаспори (друк газети "Батьківщина" Національно-культурної автономії українців Камчатки, журналу