Программы политических партий в России / Под ред. и с предисловием И.В. Владиславлева. - М., 1919. - Вып. 1.

Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. - Тернопіль, 1991.

Медушевский А.Н. П.Н. Милюков: ученый и политик // История СССР. - 1991. - №4.

Боффа Дж. История Советского Союза / Пер. с итал. И.Б. Левина. - М., 1994. - Т. 1: От революции до второй мировой войны. Ленин и Сталин 1917-1941 гг.

Шелохаев В.В Аграрная программа кадетов в первой русской революции // Исторические записки. - 1970. - Т. 86.

Рада (м. Київ).

Шелохаев В.В. Партия октябристов в период первой российской революции. - М., 1987.

Громадська думка (м. Київ).

Галай Ш. Конституционалисты-демократы и их критики // Вопросы истории. - 1991. - №12.

SUMMARY

Agrarian question was complicated for Ukraine from the beginning of the XX century and still now. The article is devoted to the analysis of propositions made by different political parties. As it is shown by the author there were offered many different determinations of this question, but non of parties had solved this problem up to 1917.

С.Г. Іваницька

ПРОБЛЕМА ПАРТІЙНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ СОЦІУМІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ОЧИМА РАДИКАЛ-ДЕМОКРАТІВ

Взаємовпливи, взаємотяжіння, конкуренція та боротьба різних політичних партій, як складова формування та еволюції партійної системи Російської імперії, все більше привертає увагу дослідників [1.-С.115, 119; 2.-С.29-48; 3.-С.50-51; 4.-С.130, 128]. Звичайно, нас насамперед цікавить її український сегмент. Найбільш вдалим ракурсом для погляду "зсередини" вважаємо позицію членів та прибічників Української демократично- радикальної партії (УДРП), що виникла в грудні 1905 р. у розпалі першої російської революції й залишила помітний слід в історії українського національного руху [5]. Але чому саме ця позиція, саме цей погляд на події тих років?

По-перше, тому що в партійно-політичному спектрі УДРП займала місце "центру", тобто "золотої середини" між українськими національними партіями (Українською соціал- демократичною робітничою партією (УСДРП) і Українською народною партією (УНП)), й лівоцентристське - між загальноросійськими (Конституційно-демократичною партією (КДП) - Партією народної свободи і Партією народних соціалістів). При цьому "демократична", поміркована частина УДРП тяжіла до кадетів, а "радикальна", лівіша - до народних соціалістів. Проте найтісніші зв'язки були встановлені саме з Партією народної свободи внаслідок її більшого впливу, багаточисленності та організованості.

По-друге, УДРП акумулювала в собі значний інтелектуальний потенціал і завдяки цьому залишила помітний літературно-публіцистичний доробок, отож ми маємо надійне джерело для документального вивчення її поглядів.

По-третє, позиція УДРП відзначалася, попри полемічні пристрасті того бурхливого часу, зваженістю, аргументованістю та гуманністю. Але водночас - глибоким патріотизмом та громадянськістю.

Радикал-демократи у своїх свідченнях стосовно процесу партогенезу торкалися широкого кола питань: чим є та чи інша новонароджена українська партія - союзником чи противником, однодумцем чи конкурентом? Чи має вона шанси на довготривале життя? Чи буде з неї якась користь для "української справи"? Чи потрібна українським партіям, що мали слабку первинну структуру, малодосвідчені кадри та страждали від фінансових нестатків, відсутності стійкого лояльного електорату, а головне, від суперництва впливових, ідеологічно споріднених з ними загальноросійських політичних партій, організаційна самостійність, чи варто їм увійти до корпорації із загальноросійськими партіями? Яким має бути ставлення українських партій до національних меншин в Україні - конфліктним чи толерантним? Нарешті, серед кого шукати надійних союзників у російському визвольному русі? Як формулювалися відповіді на ці та інші питання - йдеться в цій статті.

Розглянемо ставлення УДРП до Революційної української партії (РУП), яка була заснована у лютому 1900 р. і протягом найближчих п'яти років еволюціонувала від конгломерату різнорідних (соціал-демократичних, революційно-народницьких і національно-демократичних) елементів до національно-пролетарської УСДРП (лютий 1905 р.). Ставлення українських діячів старшого покоління до першої соціалістичної партії було неоднозначним. Найбільш далекоглядні серед них, такі як Є.Х. Чикаленко, вважали її народження фактом безумовно позитивним: по-перше, як свідчення всезростаючої повноти і різноманітності українського суспільного життя, по-друге, як засіб залучення до рядів національного руху української молоді, яка негативно ставилася до культурницької діяльності "батьків", прагнула активної діяльності в масах, і разом з тим була щиро прихильною до рідної культури. Ці діячі вважали, що завдяки РУП українська молодь не йтиме до рядів загальноросійських лівих партій і не стане "пропащою силою" для національного руху.

Інакше, з роздратуванням і обуренням, дивилися на ідейні пошуки молодих патріархи українського руху, які твердо відстоювали міцно освоєні позиції культурництва. Вони вважали, що революційні пошуки внесуть розкол до рядів діячів національного руху і спровокують чергову хвилю урядових репресій.

Природно, ерупістська молодь (ерупістами називали членів РУП) у відповідь докоряла старше покоління громадівців в інертності, надмірній лояльності, аполітичності, не завжди віддавала належне його реальним національно-культурним досягненням. Своєрідність ситуації полягала у тому, що серед лідерів РУП були діти цих же "батьків"-українофілів - Д.В. Антонович, М.А. Русов, Л.О. Юркевич, Н.Б. Грінченко, що надавало символічності проблемі взаємовідносин генерацій в українському русі.

Цікаво, що молоді діячі УДРП були налаштовані до РУП досить критично, не схвалюючи її надмірний нігілістичний пафос та хаотичність ідейних поглядів. Особливо яскравим виявом "розбрату" у світогляді ерупістів радикал-демократи вважали брошуру "Самостійна Україна" (Львів, 1900 р.) - перший програмний документ РУП. "Строката, туманна мова, гучні оклики, суперечності, фактичні помилки, непродумані уривки соціалізму