В. В. Щукін

З ІСТОРІЇ МІСТЕЧКА ВЕЛИКИЙ ТОКМАК

Історія виникнення та розвитку невеликих населених пунктів на Півдні України залишається одним з малодосліджених напрямків вітчизняної історичної регіоналістики. Їх соціально-економічний розвиток протягом ХІХ - початку ХХ ст. часто був тісно пов'язаний з єврейським населенням, яке складало одну з найбільш активних частин серед мешканців містечок. Дослідження історії українського містечкового єврейства, з різних причин. розвивалося досить повільно й фрагментарно. Сучасна вітчизняна історіографія має лише поодинокі роботи з цього питання. До їх числа слід віднести розвідки Я. Хонігсмана, Й. Шайкина, І. Погребінської та ін. [1].

Автор ставить за мету, з одного боку, дослідження правових аспектів процесу набуття населеним пунктом статусу містечка на конкретному прикладі поселення Великий Токмак; з іншого боку, розглянути деякі аспекти україно-єврейських взаємин в межах містечка

Державне поселення Токмак було засноване в 1774 р. українськими селянами-переселенцями з с Комарівки та містечка Санжари Полтавської губернії [2, с.262]. Перший шанс змінити свій статус у цього поселення з'явився в 1797 р., коли тут почали діяти повітові установи (присутственные места)

Маріупольського повіту, тобто Токмак став повітовим адміністративним центром, але це тривало недовго і в 1799 р. установи перевели до Оріхова [3, с.79].

Токмак залишався звичайним селом, населення якого постійно зростало. В Середині ХІХ ст. воно складало 2319 ревізьких душ. Основним заняттям мешканців було землеробство, але в поселенні працювали 124 ремісники понад 20 спеціальностей, крім того, тричі на рік тут відбувалися великі ярмарки [4, с.246-247]. Вказане дозволяє припустити, що вже в цей час серед жителів Токмаку були і євреї. Формально це було порушенням російського законодавства, оскільки протягом І половини ХІХ ст. російським царатом неодноразово приймалися законодавчі акти, що забороняли поселення, постійне проживання та придбання нерухомості в сільській місцевості для євреїв, але дія більшості цих актів не розповсюджувалася на новоросійські губернії. Крім того, місцева адміністрація, як правило, ставилася до таких фактів поблажливо, оскільки діяльність євреїв сприяла оживленню економічного життя в регіоні.

Сенатським указом від 26 серпня 1861 р. поселення було поіменоване у Великий Токмак і отримало статус містечка. Зміна статусу населеного пункту майже не позначилася на житті його мешканців, оскільки не було створено ніяких нових органів місцевого врядування, які могли б суттєво впливати на ситуацію у новоствореному містечку. Річ у тім, що на цей момент в Російській імперії ще не існувало єдиного загальнодержавного порядку щодо створення міських та містечкових органів управління. Такий порядок стосовно містечок був затверджений імператором лише в листопаді 1863 р. Місцева губернська та повітова адміністрація вважала, що він стосується лише тих міст чи містечок, які будуть створюватися після вступу в силу згаданого документу. То ж, у Великому Токмаку такі установи так і не було засновано. Не було створено органі в міського самоврядування і в ході міської реформи, що розпочалася в 1870 р., але передбачала створення міських Дум та управ лише в населених пунктах, що мали статус міста. Стосовно ж містечок, у 1875 р. було видано постанову Державної Ради відповідно до якої там мали створюватися міщанські управи. Але дія цієї постанови була обмежена лише територією Західного краю і не розповсюджувалася на південноукраїнські землі.

Створення нового містечка давало право євреям на поселення, постійне проживання в ньому та на придбання в його межах нерухомого майна. Саме це згодом викликало невдоволення певної частини місцевих жителів, які звернулися зі скаргою до судових установ. До цього кроку, вірогідно, їх підштовхнуло видання т. зв. «Временных правил», затверджених урядом імператора Олександра ІІІ у 1882 р. Сучасний український дослідник О. Безаров, аналізуючи даний документ, серед основних обмежень стосовно євреїв, виділяє заборону на проживання в сільській місцевості (включаючи новоросійські губернії), на придбання нерухомості за межами міст та містечок, обмеження виборчих прав тощо [5]. Справа розглядалася вищою судовою інстанцією Російської імперії - урядовим (правительствующим) Сенатом і набула значного резонансу.

У 1898 р. до Сенату надійшла скарга селян-жителів Великого Токмаку Ярового та Нечипаренка, в якій вони просили розповсюдити на Великий Токмак дію постанови Комітету Міністрів від 3 травня 1882 р. («Временные правила»), якою заборонялося євреям селитися та купувати нерухомість за межами міст та містечок. Підставою для цього пропонувалося вважати те, що з часу проголошення населеного пункту містечком, в ньому так і не було створено органів міського самоврядування (міщанського станового управління). Крім того, «... самое переименование упомянутого поселения в местечко последовало без соблюдения правил, установленных Высочайше утвержденным 11 ноября 1863 г. мнением Государственного Совета о порядке обращений селения в города». Таким чином, суть скарги зводилася до того, що Великий Токмак варто фактично вважати не містечком, а поселенням, тобто селом.

В ході розгляду справи Сенатом було зазначено, що постанова Державної Ради від 1863 р. не могла буди застосованою по відношенню до Великого Токмаку, оскільки він був поіменований містечком у 1861 р., тобто ще до прийняття згаданої постанови, під час дії «особых, относительно учреждения местечек в Новороссийском крае и Бессарабии, правил, основанных на высочайше утвержденном 14 ноября 1838 г. мнении Госудаственного Совета». Стосовно ж утворення в містечках міщанських станових управ, відповідно до постанови Державної