У ґрунтовній праці А. Марголіна "Украина и политика Антанты: Записки еврея и гражданина" подано характеристику членів української делегації на Мировій конференції у Парижі, рівень їх професійної підготовки, а також розкриваються причини внутрішніх конфліктів між ними з огляду на різну партійно-політичну приналежність. Він приділяє також увагу обговоренню української проблеми Лігою Націй, на Міжнародній конференції в Спаа тощо.

Аналізуючи ставлення країн Антанти до вирішення української проблеми в ході конференції та доцільність висування тих чи інших намагань української делегації в ході її проведення, А. Марголін зазначав, що лише невелика група делегатів від Англії та Франції, яка досконально вивчила це питання, "мала дійсне співчуття до справедливих домагань українського народу і надавала посильну допомогу українській делегації". За його словами, саме вони радили "висувати вимогу Українських Установчих Зборів як головного гасла нашої програми, відсуваючи питання про остаточне вирішення устрою України до того часу, коли з'явиться можливість скликання та вотуму зазначених Установчих Зборів з цього питання" [31.-С.153].

У спогадах А. Марголіна чимало цінної інформації про його діяльність на чолі української місії у Лондоні, а також склад і фінансування останньої. Одночасно він подає характеристику ставлення сіоністських організацій Великобританії до України, з якими він не лише тісно співпрацював, а й намагався через них вплинути на єврейську громадськість з метою популяризації ідеї незалежної української державності. Як він згадував, "політика сіоністів у Лондоні була пов'язана в цей час з тією течією в Англії, яка відносилася вороже до створення окремих держав на місці колишньої Росії" [31.-С.210].

Діяльності української дипломатичної місії в Греції присвячена публікація сторінок щоденника відомого українського громадсько-політичного діяча, голови місії УНР в Афінах Ф. Матушевського "Із щоденника українського посла" [28]. У спогадах вміщено чимало цінної інформації про українсько-грецькі відносини давніших часів, взаємини Греції з провідними країнами Антанти, політичну і релігійну ситуацію в країні тощо. Ф. Матушевський висвітлює питання опікування українськими військовополоненими у Греції, їх настроїв та рівень національної свідомості. Наводить факти про вербування їх до Денікінської армії. Зупиняюючись на проблемі встановлення дипломатичних контактів з представниками інших країн у Греції, Ф. Матушевський підкреслює повну залежність офіційного визнання УНР на міждержавному рівні від вирішення українського питання на Мировій конференції в Парижі. Але разом з тим, місії вдалося налагодити неофіційні стосунки з головами дипломатичних держав, акредитованих у Греції. Він зазначав, що всі вони "виявили великий інтерес до України та її змагань". Особливо він відзначав "щире відношення послів Італії та Голландії, а також Румунії" [28.-С. 156].

У 1939 р. у Львові побачив світ черговий альманах видавництва "Червона калина", присвячений дипломатичній діяльності Директорії і закордонних репрезентацій УНР та ЗУНР під назвою "Україна на дипломатичному фронті". В альманасі вміщено спогади відомих українських вчених, колишніх працівників дипломатичних представництв УНР і ЗУНР в Європі: Д. Антончука "Українсько-польські переговори про замирення в травні 1919 р.", І. Борщака "Як була зорганізована Мирова конференція 1919 р.", М. Данька "Українська пресова служба у Відні", Д.Левицького "З дипломатичних споминів", М. Рудницького "Париж 1919: Притяжке становище української делегації на Мирову Конференцію" та ін. [33]. Зокрема, у спогадах І. Борщака та М. Рудницького висвітлюється складний процес формування делегацій УНР та ЗУНР за Паризьку конференцію, їх склад та професійний рівень, умови праці та конкретна діяльність, труднощі переговорного процесу щодо вирішення проблеми Східної Галичини. Зокрема, М. Рудницький, констатуючи малу поінформованість країн-учасниць українським питанням, зазначав, що "тільки дуже нечисленні європейські політики чи вчені знали ближче українську справу і ставились до неї з симпатією, офіціальний політичний курс європейської дипломатії був до неї ворожий, одні не вірили у життєздатність нашого руху, другі дивилися на нього крізь окуляри наших ворогів" [33.-С.122]. Він же згадує про складні протиріччя між делегаціями УНР і ЗУНР, які "не забували використати наші противники для ще одного доказу, що ми самі не знаємо чого хочемо, що між нами нема згоди щодо суттєвих справ і що галичани та наддіпрянці це дві окремі нації" [33.-С.125].

У спогадах висвітлюються перші українсько-польські переговори (травень 1919 р.), діяльність окремих дипломатичних місій, а також напрямки та форми роботи представництв, їх кадровий склад, умови праці тощо.

У повоєнний час була опублікована низка мемуарів діячів дипломатичної служби УНР, зокрема спогади Є. Лукасевича "Діяльність українського посольства у Швейцарії в насвітленні д-ра медицини Євмена Лукасевича", А. Жука "Пам'яті Миколи Порша", М. Славінського "Спомини" та ін. [34-36]. Серед них слід виділити мемуари відомого українського громадсько-політичного діяча і журналіста Є. Онацького, який протягом 19191922 рр. працював на різних посадах в Надзвичайній українській дипломатичній місії в Італії. У своїх споминах "Українська дипломатична місія в Італії за перших шість місяців своєї діяльності", "Українська дипломатична місія до Ватикану", а також - "По похилій площі: Записки журналіста і дипломата" Є. Онацький висвітлює основний перебіг процесу створення та функціонування дипломатичних місій УНР в Італії та Ватикані, характеризує головні напрямки їх діяльності та кадровий склад [37-41]. Автор показує, як розбіжності у партійно-політичних уподобаннях призводили не лише до непорозуміння між членами місій, але й відверто шкодили міжнародному іміджу УНР. За його словами, інколи політичні амбіції