В.Г. Ткаченко

ПОБУТ БУДІВЕЛЬНИКІВ ЗАПОРІЗЬКОГО ІНДУСТРІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ (КІНЕЦЬ 20-х - ПОЧАТОК 30-х РОКІВ ХХ ст.)

Початок 20-х років характеризувався інтенсивним обговоренням проблем, пов'язаних з будівництвом гідроелектростанції на Дніпрі. Спочатку Комісія з розробки державного плану електрифікації заслухала доповідь І.Г. Александрова (квітень 1920 р.), в основу якої було покладено проект використання Дніпра як джерела енергії і судноплавства, потім VIII з'їзд Рад (грудень 1920 р.) схвалив план ГОЕЛРО, де серед 30 електростанцій, що підлягали будівництву, була включена Дніпровська гідроелектростанція.

Перші будівельники прибули на Дніпробуд 15 березня 1927 року. Перед ними стояла низка завдань - виконати великий обсяг підготовчих та підсобних робіт, здійснити основні роботи на греблі і першій черзі гідроелектростанції та побудувати мости через Дніпро і шлюз; завершити роботи, пов'язані з введенням другої черги та забезпечити спорудження ліній електропередач до споживачів. План ГОЕЛРО передбачав, що електроенергія Дніпрогесу дасть поштовх для будівництва енергоємного виробництва і, перш за все, металургійного та машинобудівного.

З самого початку будівництва керівництво зіткнулося з кадровою проблемою. Для виконання земельно-скальних робіт потрібна була велика кількість чорноробів. Планом передбачалося вийняти близько трьох мільйонів кубометрів скельного ґрунту і землі. По всій країні їздили вербувальники і агітатори, які повинні були забезпечити будівництво людьми. Майбутнім будівельникам обіцяли комфортне житло, велику зарплатню та інші культурні та матеріальні "блага".

Проблеми будівництва Дніпровської гідроелектростанції та підприємств Запорізького індустріального комплексу взагалі знайшли певне відображення в історичних дослідженнях вітчизняних та зарубіжних дослідників. У наукових розвідках робиться наголос на аналізі виробничих досягнень та нереалізованих можливостей. Проблемам побуту будівельників та експлуатаційників майже не приділяється уваги. Ці питання з різним ступенем глибини досліджувалися в роботах А.І. Епштейна [1], В.П. Чумаченка [2], П.М. Кравченка [3] та інших.

Метою наукової розвідки є аналіз основних напрямків та особливостей матеріально- побутових умов будівельників Запорізького індустріального комплексу.

Розгортання будівельних робіт поблизу Запоріжжя було пов'язане із напливом значної кількості робітників і спеціалістів з усіх кінців Радянського союзу. Якщо у травні 1927 р. на об' єднаному будівництві Дніпрогесу та підприємств Запорізького індустріального комплексу нараховувалося 2184 чоловік, у листопаді 1928 р. - 7 тис., у березні 1930 р. - більше 15,5 тис., у травні 1931 р. - 33 тис. (7 тис. чол. на будівництві Дніпрокомбінату), у липні того ж року - більше 40 тис. (17,8 тис. - на будівництві металургійних підприємств), у травні 1932 р. - 49,1 тис. (31,2 тис. - на Дніпрокомбінаті), у перші місяці після пуску першої черги Дніпрогесу та першого обладнання металургійних підприємств (листопад 1932 р.) загальна кількість робітників на об'єднаному будівництві досягла 73 тис. чоловік [1.-C.108].

На об'єднаному засіданні Запорізького комітету сприяння Дніпробуду за участю представників окружного виконавчого комітету, міської ради, Дніпробуду, промислового комбінату та інших зацікавлених організацій неодноразово розглядалося питання про заходи проти стихійного напливу безробітних у район Дніпровського будівництва. Позитивне вирішення цього питання давало можливість тимчасово послабити житлове питання на будівництві. Комітет звернувся до народного комісаріату праці та Правління Дніпробуду з проханням надавати робочі місця, в першу чергу, безробітним Запоріжжя, питання про прийом нових робітників вирішувати тільки через місцеві посередницькі бюро, а також заборонити в'їзд безробітних у Запорізький округ [4].

Перші будівельники були розташовані у житловому фонді селища Кічкас та у відремонтованих порожніх будівлях заводів Унгерна і Коппа. Але це житло невдовзі було повністю заселено. Тим часом було розроблено генеральний план житлового будівництва.

Планом передбачалося створення трьох постійних селищ (друге і четверте селища на правому березі Дніпра і шосте - на лівому) та п'яти тимчасових селищ (159-ї версти, мірошницький, біля лісозаводу, земельноскальний, шлюзовий). Для представників американської консультації будувалося постійне "Американське" селище [5]. Будинки та бараки були, головним чином, одноповерховими, напівкапітального типу, це було пов'язано із необхідністю прискореного будівництва і економією коштів. З березня по жовтень 1927 р. на Дніпробуді було побудовано 66 житлових будинків, 46 робітничих гуртожитків, 125 тимчасових бараків загальною площею більше 172 тис. кв. метрів [6.-Ф.1.-Оп.4.-Спр.1023.- Арк.88]. Але і цього житла не вистачало. У тому ж році у Ленінграді було замовлено 10 великих шатрів, у кожному з яких могло розміститися до 60 чоловік [7].

Щодо організації побуту у місцях масового проживання будівельників, то у селищах був достатній штат комендантів, наглядачів та прибиральниць, які могли підтримувати належний порядок і чистоту. Насправді у більшості селищ, особливо бараки та території кухонь, були забруднені покидьками і стоками від ночов і умивальників тощо [8]. Інша картина спостерігалася в місцях проживання іноземних робітників. Російський письменник Ф. Гладков у публіцистичних нарисах змалював "американське" селище: "Чудові цегляні будиночки, зроблені з великим затишком і смаком, гарненькі, як іграшки. Їх багато, і вони у віддаленні від інших селищ. Тут мешкають американські консультанти" [9.-С.51].

На початок квітня 1930 р. в житлових будинках капітального типу на об'єднаному Дніпровському будівництві мешкало 8,4 тис. робітників та членів їхніх сімей, в гуртожитках та бараках - більше 11 тис. будівельників, в орендованих квартирах - 700 чоловік, у власних квартирах в Запоріжжі - 980 чоловік. У житлових будинках капітального типу на одного мешканця припадало менше 5 кв. м житла при нормі 6,5 кв. м., а