Однією з нагальних побутових проблем, яку треба було негайно вирішувати керівництву об' єднаного будівництва, було налагодження роботи громадського пасажирського транспорту. Для робітників, що мешкали у бараках або гуртожитках безпосередньо біля будівельних майданчиків, ця проблема була не такою гострою, як для тих робітників, житло яких знаходилося на значній відстані.

На початку 1930 р. у місті Запоріжжя та Кічкасі пасажирів обслуговували 14 автобусів: 4 забезпечували місто і 10 виконували рейси між містом і будівельним майданчиком Дніпробуду [31]. Протягом місяця газета "Пролетар Дніпробуду" вела кампанію проти черг в автобусах місцевого сполучення, через них робітники втратили 90 тис. людино-днів. На кінець року передбачалося збільшити парк автобусів до 60 та побудувати центральний автогараж на 100 автомашин.

Для підвозу робітників на будівельні майданчики металургійного комбінату використовували паровоз "кукушку", який тягнув за собою декілька платформ. Цей вид громадського транспорту серед будівельників отримав назву "звіринець". У зимову холоднечу на відкритих платформах робітники у благенькому одязі їздили на роботу та з роботи. Після такої поїздки, перш ніж стати до роботи, вони години дві відігрівалися [32.-С.15,18].

Проблема міського пасажирського транспорту потребувала термінового та кардинального вирішення. При розробці проекту міста головна роль у вирішенні завдання перевезення пасажирів відводилася вуличному трамваю, доля якого складала 65% процентів від загальної ваги всіх видів громадського транспорту, 15 процентів відводилося швидкісному трамваю, 10 - тролейбусу, 8 - автобусу і 2 відсотки - на долю водного трамваю [33].

Влітку 1931 р. розпочинаються роботи на трамвайній лінії Дніпробуд - Запоріжжя. На момент пуску першої черги трамвайного сполучення будівельники виконали близько 70 тис. кубометрів земляних робіт, вивезено до 26 тис. кубометрів баласту, побудовано три мости з залізними фермами та укладено 18 км колій [34]. 17 липня 1932 року о 5-й годині ранку перші вагони трамваю розпочали регулярні рейси між старим містом і Дніпровською греблею [35]. З початку свого існування і до 1 січня наступного року трамвай перевіз більше 4 млн. пасажирів [36].

У налагодженні побуту певну роль відігравала проблема вільного часу. Від його використання залежала організація культурного відпочинку, підвищення загального освітнього рівня, створення сприятливих умов проживання в бараках і гуртожитках тощо. Серед завдань удосконалення робітничого побуту важливе місце відводилося позбавленню найбільш шкідливих традицій та звичок. Живучість деяких з них, важкий побут із низьким культурним рівнем зумовили зростання вживання горілки. У вищезгадуваній бесіді кореспондента газети з головним інженером О. Вінтер, серед інших проблем, які стояли перед керівництвом об' єднаного будівництва, зазначав, що, незважаючи на категоричну заборону продажу спиртних напоїв, спостерігається надзвичайне пияцтво. По декілька десятків пляшок горілки несуть із Вознесенки та реалізують по бараках з націнкою від 30 до 80 копійок [37]. Учні дніпробудівської семирічки виявили у печері під санітарним бюро "підземний ресторан", забезпечений значною кількістю горілки [38]. Постановою народного суду були піддані покаранням особи, які були затримані за перепродаж спиртних напоїв на території будівництва і за появу у нетверезому стані на вулиці. Термін позбавлення волі коливався від одного місяця до шести, а також заборонялося проживання на території будівництва на певний строк [39].

На сільському сході Кічкасу, де мешкала значна кількість дніпробудівських робітників, було прийнято рішення закрити розподільник Головспирту, але через місяць його робота була відновлена. Вирішувалася ця проблема і на міському рівні. Виконком комітету міської Ради депутатів прийняв рішення переглянути мережу пивних у місті і заборонити продаж спиртних напоїв у клубах, театрах, їдальнях, а також напередодні і у вихідні дні [12.-Ф.Р-75.-Оп.1.- Спр.254.-Арк.87]. Відповідні завдання ставилися перед профспілковими організаціями та антиалкогольним товариством.

Слід зазначити, що з початку 30-х років, у зв'язку з реорганізацією Всеукраїнського товариства боротьби з алкоголізмом, витіснення алкогольних традицій потонуло в загальному потоці культурно-побутових проблем.

У 1929 р. на об'єднаному будівництві існували літній (1650 місць) і зимовий (600 місць) театри з обладнаними сценами та кінобудками. В одному і тому ж приміщенні можна було переглянути виставу, послухати концерт і подивитися кінофільм. На виробничих дільницях та селищах працювали червоні кутки, що мали вигляд невеличких клубів із залом для глядачів та сценою. З метою наближення культурно-масової роботи до широкого загалу трудящих основна робота була перенесена з клубу в червоні кутки, де відбувалися підготовлені гуртками художньої самодіяльності вистави, концерти, вечори.

Провідним вокальним колективом була славетна хорова капела "Дніпрельстан", якою керував композитор і диригент Л. Усачов. Спочатку, в 1929 р., виник хоровий гурток у складі 60 чоловік, якому доводилося репетирувати то в клубі, то в школі, то в червоному кутку, то на квартирі [40]. Поступово приходив досвід, популярність, успіх. У капелі працювали українські композитори брати Григорій та Платон Майбороди.

У кінці 20-х років на Дніпробуді був тільки один кінотеатр, який міг задовольнити робітника не більше 4-х разів на рік, і то за умови тривалого стояння в черзі [41]. У середині квітня