В. Г. Ткаченко

ЗАСОБИ ЗВ'ЯЗКУ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У міжвоєнний період істотним компонентом побуту населення в системі масової інформації стає радіомовлення, а невід'ємними засобами комунікації - пошта, телефон і телеграф.

Метою статті є дати загальний огляд проблем, пов'язаних з розвитком засобів зв'язку Запорізького краю у міжвоєнний період та визначити їх місце в повсякденному побуті населення. Коло завдань, що стояли перед радіомовленням, поштою, телефоном і телеграфом було досить широким і охоплювало окрім технічних питань, низку організаційних заходів, які впроваджувалися органами місцевої влади. Крім того, успішне вирішення зазначеної проблеми у певній мірі відігравало позитивну роль у життєдіяльності мешканців регіону.

На початку ХХ ст. територія Запорізького краю в адміністративному відношенні знаходилася в складі двох губерній - Олександрівський повіт входив до складу Катеринославської губернії, а Мелітопольський і Бердянський повіти відносилися до Таврійської губернії. Повітові органи зв'язку підпорядковувалися відповідним губернським структурам. Засоби зв' язку Олександрівського повіту відносилися до Катеринославського поштово-телеграфного округу, а Таврійської губернії - до Одеського поштово-телеграфного округу.

Наприкінці 1917 р. становище в Запорізькому краї характеризувалось складними протиріччями між представниками різних органів влади. Міська дума вважала себе повноправним хазяїном у місті і всіляко перешкоджала прагненню яких-небудь політичних партій і організацій узурпувати владу. Створений представниками партії більшовиків революційний комітет дума розцінювала як самочинну організацію і не визнавала його існування.

Перша спроба встановити радянську владу в Олександрівську була здійснена в середині грудня, коли загін моряків-чорноморців, повертаючись з-під Бєлгорода в Севастополь, одночасно вирішив усунути органи місцевого самоврядування і підкорити міське життя новим умовам. Однак завдяки телефонному зв'язку й оперативності дій міської думи вдалося уникнути значних людських жертв і руйнувань. Збройний загін, не домігшись успіху, змушений був покинути місто.

Надалі, розробляючи план захоплення влади, більшовики значну увагу приділили заволодінню засобами зв'язку - телефоном, телеграфом, поштою. На початку січня 1918 р. в Олександрівську почалося збройне повстання. 5 січня в установу поштово-телеграфного відомства з'явилися представники від більшовиків і запропонували службовцям підкоритися їхній владі і не залишати робочі місця. У відповідь на це був створений страйковий комітет. Через два дні на пошту було введено 60 червоногвардійців і встановлено три кулемети [1, арк. 186]. Такі ж події відбулися і на телефонній станції. Поштово-телеграфним працівникам була пред' явлена вимога - пропускати, відправляти і видавати тільки ту кореспонденцію, яка б задовольняла більшовиків, а небажану - конфісковувати. Також було висунуто вимогу видавати копії телеграм і передачі контрольної трубки на телефоні. Службовці заявили категоричний протест, мотивуючи це тим, що за Статутом Союзу поштово-телеграфних службовців повинна дотримуватися повна таємниця і недоторканність усієї кореспонденції. Представники військово-революційного комітету відповіли ультиматумом, відповідно до якого працівники зв'язку повинні були або прийняти умови більшовиків, або звільнитися.

У той же день міська дума на своєму засіданні проаналізувала ситуацію, яка склалася, і засудила втручання більшовиків у роботу поштово-телеграфних установ, визнаючи даний факт неприпустимим, тому що пошта, телефон і телеграф обслуговують широкі верстви населення, повинні бути нейтральними, а їхня діяльність недоторканна. Для врегулювання конфлікту і припинення страйку було прийняте рішення створити арбітражну комісію.

Члени комісії під час переговорів між страйковим і військово-революційним комітетами ознайомилися з умовами сторін. Зв' язківці вимагали забрати комісара з приміщення поштово- телеграфної контори; допустити усіх службовців до виконання своїх обов'язків; не застосовувати ніяких репресій стосовно кого-небудь із службовців; надавати військово-революційному комітету, у разі потреби, прямий провід для переговорів та інші. Військово-революційний комітет, дізнавшись, що пункт перший угоди про введення комісара страйковий комітет не визнає, відмовився від подальших переговорів. Крім того, голова військово-революційного комітету заявив про те, що отримав телеграму з Харкова з наказом заарештувати керівників страйку і передати їх суду, а інших учасників відправити на примусові роботи в шахти [1, арк. 147].

Обговоривши ситуацію, яка склалася, зв'язківці прийняли рішення «підкоритися силі багнета» і припинити страйк. Найбільш активні учасники саботажу були звільнені, а їхні робочі місця зайняли службовці засобів зв'язку Південних залізниць, які підтримували новий порядок. Крім того, очікувалося прибуття поповнення з Катеринославскої поштово-телеграфної школи.

1918-1920-ті рр. характеризувалися калейдоскопічною зміною влади. На території Запорізького краю періодично змінювали один одного більшовики й австро-німецькі війська, білогвардійці і махновські загони. Кожний з режимів, враховуючи важливість засобів зв'язку в оперативному вирішенні політичних, військових, господарських та інших першорядних питань, приділяли відповідну увагу нормальному функціонуванню пошти і телеграфу.

На початку 20-х рр. ХХ ст. відбулися адміністративні зміни на території краю - була створена Олександрівська губернія, а з 1921 р. місто отримало нову назву - Запоріжжя. Поштово-телеграфні установи, які увійшли до складу новоствореної губернії, у силу низки причин були відірвані від центру, тому що Мелітопольський і Бердянський повіти раніше відносилися до Одеського поштово- телеграфного округу, переходили з ведення одного округа до іншого і фактично були надані самі собі.

До часу закінчення активних військових дій телеграфні і телефонні лінії Запорізького краю зазнали значних руйнувань. Поштово-телеграфні установи піддавалися численним евакуаціям і реевакуаціям, частина фахівців була мобілізована в Червону армію. Особливо важка ситуація склалася з технікою зв'язку й устаткуванням тому, що військові операції практично знекровили зв'язок. Через це у першу чергу відновлювались ті телеграфні лінії і