Що стосується телефонного зв'язку, то Олександрівська і Мелітопольська повітові телефонні станції і мережі були зруйновані на чверть, частина матеріалів і устаткування були розкрадені. Для відбудовчих робіт формуються шість ремонтних колон, до складу яких входило від 8 до 15 робітників. Розгортанню робіт заважали відсутність стовпів, дроту, телефонних апаратів і комутаторів. На початок 1920 р. в Запорізькому краю було відремонтовано 850 верст телеграфних і телефонних ліній, встановлено понад 630 стовпів. Олександрівська телефонна мережа нараховувала 96 абонентів, мелітопольська - 55, бердянська - 15 [2, арк. 10 зв., 11 зв.].

Воєнні дії на території краю зруйнували і поштове господарство. Був порушений загальний рух поштової кореспонденції, багато поштових відділень були закриті або припинили своє існування, поштові вагони не ремонтувалися або використовувалися не за призначенням, поштові коні реквізовані на військові потреби, або замінені на хворих. Тому місцеві органи влади прагнули якнайшвидше відновити цей вид зв'язку. Централізована доставка пошти здійснювалася головним чином поштовими вагонами на лініях Харків-Сімферополь і Катеринослав-Пологи. Крім того, для доставки кореспонденції на місця використовувались поштові коні, які орендувалися в селянських господарствах або надавалися місцевими ревкомами. Такі заходи дозволили розробляти оптимальні маршрути руху й запровадити обмін пошти від двох до чотирьох разів на тиждень.

Одним із найбільш ефективних засобів зв'язку в цей час було радіо. Регулярно діяли тільки дві приймальних радіостанції - одна розташовувалась в Олександрівську, інша - в Мелітополі. Складні політичні умови і насамперед часті напади махновських загонів вимагали встановлення ще трьох приймальних радіостанцій у Бердянську, Гуляй-Полі та Токмаку і приймально-передавальних радіостанцій в Олександрівську і Бердянську для оперативного зв'язку між регіонами. Однак відсутність необхідної апаратури відсувала на невизначений час установку радіостанцій.

Налагодження мирного життя у Запорізькому краї, крім вирішень важливіших політичних і економічних питань, вимагало й упорядкування роботи засобів зв'язку. Насамперед була розроблена структура губернського відділу зв'язку (схема 1) [3, арк. 5].

Запорізький губернський відділ виділився з Катеринославського та Одеського відділів і в цілому не мав реального уявлення про кількість відділів і підрозділів. Доводилось починати усе з початку. Для кожного відділу був розроблений штатний розклад і функціональні обов'язки співробітників. Структурні підрозділи провели облік наявного майна, склали плани першорядних і невідкладних робіт, розробили кошториси. Через народний комісаріат пошт і телеграфів Російської федерації були виписані правила, постанови, статути діяльності пошт, телеграфів, телефонів і радіотелеграфів, а також поточна документація.

Найменування відділів

1. Особовий склад 2. Судові слідчі 3. Журнально-архівний 4.Дохідний 5. Видатковий 6. Експлуатаційний 7. Транспортний 8, 9, 13. Інструктор для доручень 10. Організаційний 11. Штатний 12. Статистичний 14, 16. Будівельний 15, 17. Експлуатаційний 18. Приміщень і інвентарю 19. Канцелярія 20. Телеграфні і телефонні майстри 21. Виробничий одяг 22. Склади 23, 24. Помічники

Однією з проблем, з якою зустрілося керівництво губернського відділу зв'язку, була нестача досвідчених і кваліфікованих працівників. На середину 1921 р. з 8 штатних телеграфістів апарата Морзе працювало 2 фахівці, із 16 операторів апарата Юза - 14, із 242 фахівців апарата Морзе губвідділ зв'язку мав 177, із 10 радіотелеграфістів на робочих місцях працювало 6 чоловік, із 155 техніків виконували свої функції 109 чоловік і з 413 працівників пошт і представників інших спеціальностей у наявності було 306 чоловік. Усього в губернії працювало понад 1800 працівників різних напрямків зв'язку [2, арк. 43, 57]. Молодь серед поштових працівників складала 45 відсотків, а серед телеграфістів - 75. Кваліфікаційні іспити, проведені губернським відділом зв'язку, констатували, що незадовільні оцінки отримали третина співробітників [4, арк. 35].

Інвентаризація майна дозволила визначити наявне устаткування губвідділу зв'язку - 56 поштово- телеграфних і 69 поштових установ, 21 телефонну станцію і підстанцію, 2 радіостанції, 4 залізничні поштові установи, 6 кіннопоштових станцій, 4 майстерні і заводів, 10 ремонтних колон [2, арк. 55].

Під час інвентаризації з' ясувалось, що перевезення пошти залізницею здійснювали 3 спеціальні поштові вагони і ще декілька вагонів знаходилися на поточному ремонті. Після доставки кореспонденції в залізничні поштові установи подальший шлях пролягав по поштових трактах, довжина яких у губернії становила 2 900 верст. Перевезення пошти по трактах здійснювалася більш ніж 400 парами коней, але у зв'язку з голодом і відсутністю кормів на кінець 1921 р. в розпорядженні губвідділу зв'язку залишилося тільки 13 коней. Із середини літа докладалися неймовірні зусилля для підтримування на належному рівні поштового зв'язку. Деякі сільські сходи у зв'язку зі складною ситуацією приймали рішення про закриття поштових установ. Щоб якось зберегти поштовий зв'язок, було прийнято рішення про організацію й обладнання поштових автодрезин. Голова Раднаркома України Х. Раковський, який відвідав запорізьку губернію, розпорядився виділити 6 вантажівок і полувантажівок для обслуговування поштових установ [4, арк. 37 зв.].

Телеграфний зв'язок губернії до кінця 1921 р. практично був відновлений. Ремонтні колони капітально відремонтували 80 відсотків ліній