і 95 відсотків дротів. Незважаючи на те що централізовано не було отримано жодного стовпа, ремонтники встановили понад 610 стовпів. Випробуванням якості роботи телеграфного зв'язку, ліній і дротів, після їх відновлення, була ожеледь і урагани, які пронеслися по території губернії наприкінці року. Падіння стовпів і масових ушкоджень практично не було, за винятком одиничних випадків. Наявний телеграфний зв'язок обслуговували апарати, частково отримані від центральних органів, а також ті, які випускались губернськими майстернями. У розпорядженні телеграфістів на той час знаходилися 107 апаратів Морзе, 3 апарати Юза і 2 апарати Бодо, що дозволило під кінець року збільшити пропускну здатність телеграфу до 55 тисяч слів за добу [4, арк. 39 зв., 40 зв.].
Дві повітові телефонні станції під час воєнних дій були практично зруйновані і на кінець 1921 р. зусиллями губернської майстерні були відновлені - Олександрівська на 50 відсотків довоєнної ємності, а Мелітопольська на 75 відсотків. Працівникам майстерні вдалося відремонтувати і відновити до 85 відсотків лінійного та станційного устаткування, а ремонтні колони встановили понад 1400 стовпів, відремонтували понад 60 відсотків ліній і близько 80 відсотків дротів. Налагодженню нормального телефонного зв'язку в губернії перешкоджали декілька причин: відсутність телефонних апаратів, батарей живлення, телефонних шнурів, вугільного порошку і т. ін. Так, в Запоріжжі нараховувалося усього 150 апаратів, що для губернського центру було зовсім недостатньо [4, арк. 40 зв.-41].
Завершуючи характеристику стану засобів зв'язку Запорізького краю після закінчення активних воєнних дій, слід зазначити, що з 120 волостей губернії телеграфний та телефонний зв'язок мали лише 50 відсотків. Для окремих повітів стан розвитку засобів зв'язку значно різнився. Якщо в Мелітопольському повіті близько 70 відсотків волостей мали телефонну або телеграфну мережу, то в Бердянському повіті засобами телефонно-телеграфного зв'язку було охоплено тільки 25 відсотків волостей [4, арк. 41]. Проте усі волості мали поштові установи або допоміжні поштові пункти.
Але зв'язківці опікувалися не тільки виробничими питаннями. 27 березня 1921 р. в Запоріжжі відбувся перший губернський з'їзд працівників народного зв'язку. Напередодні з'їзду в містах і великих населених пунктах краю відновили роботу місцеві галузеві комітети профспілок - у Мелітополі вони об'єднували 570 чоловік, Бердянську - понад 200, Олександрівську - близько 500 чоловік, Великому Токмаку - біля 100, Гуляй-Полі - понад 220, ремонтні поштово-телеграфні колони - понад 230 чоловік [5, арк. 25]. Кожний із комітетів мав відповідні комісії: охорони праці, розцінкову, культосвітню і продовольчу.
Серед питань, які піднімали делегати губернського з'їзду профспілок працівників зв'язку, основна увага була приділена проблемам затримки виплати заробітної плати, забезпечення продуктами харчування, гостро обговорювалося житлово-побутове питання і забезпечення працівників спецодягом.
1922 рік вніс істотні корективи в роботу губернського відділу зв'язку. Нестача виділених фінансів призвела до скорочення штатів і мережі установ зв'язку. Було закрито 33 допоміжних пункти при волосних виконкомах, 29 поштових відділень, одна вокзальна поштова й одна поштово-телеграфна контори, переведено залізничне поштове відділення зі станції Пологи на станцію Мелітополь [6, арк. 68]. Частина структурних підрозділів була перейменована і понижена в розрядах або класах.
Після цих змін губернський відділ зв'язку у своїй структурі мав: управління губвідділу зв'язку, 61 поштово-телеграфну, 44 поштових, 3 залізничних поштових установи , 43 телефонні станції, підстанції і переговорні пункти, дві радіостанції, 7 телеграфних і 3 телефонних робочих колон, кінно-поштову станцію, ливарно-механічний завод та три майстерні. Усього губернський відділ скоротився на 70 різних об'єктів зв'язку [7, арк. 10 зв.]. Під кінець року телефонно-телеграфна мережа Запорізької губернії входила до складу загальнодержавної і займала відповідне місце в структурі країни (Схема 2) [8, арк. 57].
Одночасно з цим було проведено і скорочення штатів. На початок лютого 1922 р. губвідділ зв'язку нараховував 1 221чоловік [6, арк. 69], а на кінець року загальна кількість зв'язківців скоротилася до 885 чоловік, з них 540 кваліфікованих працівників і 345 некваліфікованих [4, арк. 93]. Штати переглядалися і скорочувалися з урахуванням специфіки діяльності різних установ зв'язку. Кваліфіковані працівники, що вивільнялися, повинні були поповнити штати великих вузлових центрів. Однак багато фахівців відмовлялись покидати робочі місця і переїжджати в інші населені пункти. Таке положення загрожувало втратою кваліфікованого складу зв'язківців. На стан телефонно-телеграфного зв'язку також впливали продовольче питання та голод, який лютував у Запорізькому краї. Були зафіксовані численні випадки повного занепаду сил і захворювання працівників з причини недоїдання. Наприклад, в Оріхові виснаження трьох кваліфікованих телеграфних працівників привело до того, що вузол зв'язку залишився практично без обслуговування. Такий стан справ змусив місцеве керівництво звернутися до Москви та Харкова із вимогою про негайне поліпшення побуту працівників зв'язку. Незабаром були отримані кредити з розрахунку прожиткового мінімуму - 24 довоєнні карбованці [8, арк. 54.].
У зв'язку з реорганізацією губернських органів зв'язку були змінені маршрути надходження поштової інформації, у першу чергу вона була прив'язана до залізниці; скасовувалися наскрізні тракти; нові тракти розбивалися на невеликі ділянки, щоб із найменшою витратою кінної сили доставляти вчасно кореспонденцію. В результаті поліпшення залізничного руху перевезення пошти значно прискорилось. У Запоріжжі в вересні 1922 р. лист із Москви і Ростова можна було отримати за 2-3 доби, з Катеринослава, Севастополя, Кам'янки за 1-2 доби. Однак, Бердянський район і деякі населені пункти Мелітопольського району отримували