Протягом року телефонний зв'язок Запорізького краю був переведений на самооплатність, що дозволило підтримувати технічний стан мереж, приладів і матеріалів на належному рівні. Однак ці заходи мали і зворотній ефект - у зв'язку з введенням оплати за користування телефонним повідомленням частина абонентів відмовилася від послуг цього виду зв'язку. У цілому телефонні мережі загального користування мали наступний вигляд (Таблиця 1) [Дані музею Укртелекома].

З квітня 1922 р., завдяки налагодженню стійкого радіозв'язку, для регіонів вдалося організувати передачу «Провінційного вісника» на 800 слів щодня, що випускався місцевими уповноваженими телеграфного агентства України [9, арк. 144].

З середини 1920-х рр. в країні починається реконструкція старих і будівництво нових промислових підприємств. Запорізький край став одним з центрів будівництва енергетичних, металургійних і інших промислових об' єктів. Великий потік радіо-телефонно-телеграфної і поштової кореспонденції висував нові вимоги і до засобів зв'язку. Галузь повинна була вирішувати низку невідкладних завдань - наблизити засоби зв'язку до населення, спростити діловодство, особливо сільських вузлів зв'язку, забезпечити телефонний та телеграфний зв'язок необхідною кількістю апаратури, організувати відповідну ремонтну базу, укомплектувати вузли зв'язку кваліфікованими фахівцями і т. ін.

Організаційна і практична робота дала певні позитивні результати. На кінець 1925 р. 141 сільрада краю, у віданні якої знаходилось 402 населених пункти, була охоплена поштово-телеграфною конторою, 9 відгалуженнями, 11 поштово-телеграфними агентствами, 30 спрощеними і 2 повними агентствами, 11 кінними кільцевими маршрутами і 43 пішими листоношами. Телеграфним сполученням були охоплені усі районні виконавчі комітети (крім Ново-Миколаївського) і 10 сільських рад. Апарати Морзе поступово замінювались слуховими апаратами системи Клопфер, на районних телеграфних станціях було встановлено 25 апаратів і в Запорізькій поштово-телеграфній конторі - 6 слухових апаратів [10, арк. 354, 356].

Для забезпечення стійкого телефонного зв'язку енергетичного і промислових гігантів із найбільшими містами країни на Дніпробуді був встановлений телефонний комутатор, який мав зв'язок із Запорізькою міжміською телефонною станцією. Станція мала монтовану ємність 18 телефонних ліній, які обслуговували три міжміські телефонні комутатори, один із яких використовувався для термінових замовлень. Для обслуговування населення Запоріжжя був відкритий переговорний пункт на дві кабіни.

У 1928 р. в Мелітополі був побудований радіотрансляційний вузол. Спочатку радіовузол обслуговував 338 абонентів, а через чотири роки їхня кількість зросла до 717 міських і сільських радіоточок [11, арк. 108]. Крім ретрансляції харківських, київських, дніпропетровських та московських радіопередач, творчий колектив випускав щоденну радіогазету «Радянський степ», періодичні - робочу або селянську, комсомольську і піонерську радіогазети, передачу «Робітничий полудень» та інші. Значна радіофікація проводилася й в інших районах Запорізького краю. (Таблиця 2) [12, арк. 10].

Однак такий стан радіофікації не міг задовольнити потреби населення, особливо сільського, в одержанні оперативної інформації про поточне життя країни і за кордоном, підвищувати свій культурний рівень і т. ін. Тому для обслуговування різних кампаній (вибори, посівні, збиральні) місцевими радіовузлами організовувалися радіопересувні установки. Наприклад, під час збиральної кампанії 1932 р. Мелітопольський районний відділ зв'язку сформував 12 пересувних радіоустановок [13, арк. 84, 92].

На початку січня 1934 р. Рада народних комісарів СРСР прийняла постанову, відповідно до якої усі трансляційні вузли і радіоточки, а також радіоприймачі підлягали обов' язковій реєстрації в місцевих органах наркомату зв'язку. З власників трансляційних радіовузлів стягувалась абонентна плата за право прийому радіомовних програм від 36 до 750 карбованців у рік, у залежності від потужності вузла [14, арк. 1]. Пізніше, таємним розпорядженням, була списана заборгованість за абонементну плату з робітників та службовців з місячним заробітком не вище 125 крб., а з колгоспників незалежно від заробітку. Повністю звільнялися від заборгованості по сплаті радіотрансляційні вузли шкіл і лікарень [14, арк. 7].

Поряд із нестачею радіоапаратури місцеві трансляційні вузли відчували і нестачу кваліфікованих працівників ефіру, операторів і фахівців-експлуа-таційників. Для підготовки майбутніх кадрів ефіру використовувалися різноманітні форми навчання. Дніпропетровське обласне управління зв'язку (до 1939 р. Запорізький край входив до складу Дніпропетровської області. - В. Т.) організувало двомісячні короткострокові заочні курси з підготовки та перепідготовки радіоробітників. Провідні фахівці, вчені і практики читали лекції з питань ремонту й обслуговування радіовузлів і радіотехніки [15, арк. 7]. Мелітопольський радіовузол для колгоспників-комсомольців організував 10-денний семінар з підготовки радіооператорів ефірних та радіопересувних установок [15, арк. 1]. Для визначення рівня знань фахівців радіоефіру Дніпропетровським обласним управлінням зв' язку були створені регіональні комісії в Запоріжжі та Мелітополі для прийняття іспитів технічного мінімуму [16, арк. 42-43]. Підготовка кваліфікованих спеціалістів і забезпечення необхідною апаратурою дозволили в 1935 р. ввести в дію Гуляйпільський радіовузол.

Протягом 1934 р. в країні був оголошений всесоюзний конкурс працівників зв'язку. У трудовому змаганні взяли участь і запорізькі зв'язківці. Бердянський районний відділ зв'язку насамперед подбав про те, щоб наблизити зв'язок до споживача. Була проведена реорганізація поштового тракту, що дозволило прискорити просування кореспонденції. Телеграф був переобладнаний і перенесений в інше приміщення, а новий телеграфний комутатор сприяв поліпшенню умов праці. Слід зазначити, що всі роботи були проведені за рахунок мобілізації внутрішніх резервів. З 24 сільрад 21 одержала телефони, у кожній сільраді були встановлені репродуктори, регулярно виходила районна радіогазета [17, обкладинка].

А зв'язківці Запоріжжя взяли на себе зобов'язання доставляти кореспонденцію по місту і Дніпрогесу двічі на день, телефонізувати 12 сільрад