В.Г. Ткаченко

ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ЗАПОРОЗЬКОГО КРАЮ У ПОБУТІ МЕШКАНЦІВ ЗАПОРІЖЖЯ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Певним компонентом побуту і способу життя в цілому є діяльність людини у вільний час, умови та форми його проведення. Загальна структура життєдіяльності мешканців міст України у вільний від трудової діяльності час визначалася, по-перше, умовами соціально-побутового середовища і, по-друге, - ціннісними орієнтаціями, інтересами та звичками. Серед форм використання вільного часу були ознайомлення з історичним минулим своєї Батьківщини або регіону, організація масових екскурсій на промислові новобудови, безпосередня участь у роботі наукових експедицій, науково-популярних товариств тощо.

Після завершення активних бойових дій на території Запорозького краю відбуваються процеси формування цивільних органів влади. Серед різноманітних закладів при Запорізькому губернському відділі політосвіти було створено краєзнавчий музей, який у засобах масової інформації 20-х - 30-х років ХХ століття мав декілька назв - археологічний, історичний, державний, краєзнавчий.

За штатним розкладом новостворений музей передбачав три посади - завідуючий, прибиральниця та сторож. Завідуючим було призначено етнографа, історика, археолога, краєзнавця та педагогічного діяча Якова Павловича Новицького. Декілька десятиліть Яків Павлович присвятив збиранню та вивченню старовини острова Хортиці, околиць Олександрівська, Великого Лугу. Знахідки багатьох осель давньої людини, різноманітних речей історичної та козацької старовини було передано проф. В. Антоновичу до Києва, у катеринославський музей ім. О. Поля, до Олександрівського міського музею, засновником якого був Я. Новицький [1.-С.189].

Для музею було виділено будівлю Народного будинку, яка потребувала значного ремонту. Фонди майбутнього музею формувалися із особистої колекції науковця, залишків експозицій колишніх музеїв комерційного і технічного училищ та інших навчальних закладів. На 5 червня 1922 року було призначено офіційне відкриття музею [2]. Але незабаром музей було переведено в одну із невеличких кімнат Робітничого клубу. 15 червня 1923 року була відкрита перша експозиція [3.-С.4]. У музеї були розгорнуті археологічний, історичний і нумізматичний відділи, готувалася експозиція природничо-історичного відділу. Працював музей щоденно з 11-00 до 13-00.

Протягом 1923 року на шпальтах місцевої газети "Красное Запорожье" неодноразово з'являлися замітки із проханням допомогти музею у формуванні та поновленні експозиції. В одній з них завідуючий музеєм звертався "з палким закликом до всіх закладів міста і округу, трудових шкіл, до студентської та іншої учнівської молоді, робітників і селян" прийти на допомогу музею у збиранні експонатів [4]. Крім того, Робітничий клуб закликав робітників міста надати практичну поміч музею у виготовленні різноманітних моделей - робітників-металістів у створенні ковадла, серпа і молота, плуга або борони, взуттьовиків - модель колодки, сандалі, туфлі тощо [5.-Арк.62]. Тривала рутинна та складна робота, відсутність достатнього фінансування і кваліфікованих кадрів не давали миттєвого результату. З'явилися заздрісники, які ставили під сумнів археологічний стаж вченого та розмір отримуваної зарплатні [6]. В одному з листів до Д.І. Яворницького Яків Павлович писав, що за останні півтора роки музей змінює другий будинок та четверте помешкання, від чого "всі речі будуть знівечені, розгублені, розпродані" [7.-С.21]. Після смерті Я.П. Новицького у травні 1925 року краєзнавчий музей занепав і ледве животів.

Значно більше уваги з боку органів державної та партійної влади було приділено створенню та діяльності музею революції. Робота по його створенню була розпочата в 1925 році. Протягом майже трьох років тривали пошуки і збирання історико-революційних матеріалів всесоюзного, республіканського та місцевого значення. 7 листопада 1927 року, в день 10-х роковин Жовтневої революції, поруч з міською центральною бібліотекою по вул. Свердлова відбулося відкриття Запорізького окружного музею революції [8].

У двох кімнатах на стендах були розміщені велика кількість плакатів, малюнків, фотографій, зброя запорізького пролетаріату - бомби, гранати, списи зроблені самими ж робітниками на заводах. Протягом першого року існування музей відвідало більше 7 тис. чоловік. Фінансувався він із окружного бюджету і у перші роки складало щорічно понад 8 тис. карбованців [9]. Ознайомлення із книжкою-щоденником відвідувачів дає можливість прийти до висновку, що завдання, поставлене перед музеєм, було виконане з лихвою. Один із робітників, оцінюючи його роботу, порівнював музей з точильним каменем, на якому сотні екскурсантів "гострять зуби на буржуазію" [10].

Протягом наступних років керівники музею революції неодноразово зверталися до заводських профспілок із метою налагодити тісний зв'язок із музеєм і популяризувати його роботу серед робітників промислових підприємств. Одним із видів масового залучення до ознайомлення з експозицією музею пропонувалися екскурсії робітників, особливо тих, кого недавно було прийнято на виробництво. Після проведеної роботи спостерігається зростання відвідування музею. Якщо у 1932 році з експозицією ознайомилося 7 тис. екскурсантів, то у наступному - їх кількість зросла до 12 тис. Крім того, з 2 січня 1934 року почало працювати товариство "Друзі музею революції", до складу якого ввійшли робітники заводів "Комунар" № 29, паровозоремонтного та інших промислових підприємств [11].

Окрім вищеназваних музейних закладів, у місті протягом 20-х років популяризаторську та освітню діяльність здійснював пересувний санітарний музей, експозиція якого виконувала профілактичні функції запобігання виробничому травматизму [12]. При педагогічному технікумі існував музей краєзнавства з біостанцією. Для його експозиції були замовлені 225 експонатів-копій з Ермітажу. У трьох секціях - зоологічній, ботанічній і геологічній знаходилися матеріали з вивчення фауни і флори Хортиці та Запорозького краю [13]. На околиці міста по вулиці Карла Лібкнехта було облаштовано