У 1928 р. московські архітектори В. Веснін, Г. Орлов, М. Коллі та інші завершили створення центрального району Шостого селища "Великого Запоріжжя". Воно формується як ядро нового міста. Одні з авторів проекту (Г. Орлов та В. Лавров) запропонували основні елементи головної композиції центрального району, яка складала композиційну вісь - Алея Ентузіастів ім. С. Орджонікідзе - до Дніпрокомбінату [10.-С.33]. Ряди житлової забудови чергувалися з будівлями громадського призначення. На площі перед Дніпрогесом та сусідніх вулицях передбачалося розташувати головні суспільно-культурні будівлі: палац культури, будинок громадських організацій, центральний готель, музей Дніпробуду. В центральній частині площі на високому постаменті - пам'ятник В. Леніну. Частина житлових будинків та лікарня, як і машинний зал Дніпрогесу, були обличковані туфом.

У пояснювальній записці 1930 р. архітектор В. Веснін виділяв особливі риси нового міста: "Першою основною відмінністю від старого планування є виключення понять "окрема ділянка", "окреме володіння", "окремий будинок". Введено поняття "квартал", причому це не тільки квартал, обмежений вулицею, а новий принцип розміщення будинків не по вулицях, не вздовж вулиць, а по кварталах. Квартал - це комплекс будівель, поставлених на зеленій площадці. Немає передніх і задніх дворів. Увесь квартал - сад, усі будинки стоять в зелені". Квартал трактувався як відкрита частина загального простору жилого району і як цілісний архітектурний комплекс. Цей творчий принцип отримав практичну реалізацію в забудові міста.

У числі основних планувальних одиниць міста, створених у період з 1929 по 1937 рр., були жилі квартали 2, 3, 5, 6, 8, 9; квартали громадського призначення - 4, 11, стадіон, парк культури і відпочинку, річковий порт. У північно-західній частині території міста, недалеко від шлюзу Дніпровської ГЕС, формувався громадський центр Запоріжжя.

Генплан селища і його забудова являли стильову єдність "чистого конструктивізму", де було наявне все необхідне для життя і побуту людей. Точний розрахунок дитячих садків, шкіл, громадських будівель, площі озеленення, профілів доріг і багато іншого лягли в основу генерального плану.

При виборі напрямку вулиць враховувався рельєф місцевості, вимоги інсоляції, домінуючі вітри та інше. Ширина проїзних частин вулиць встановлювалася залежно від інтенсивності руху від 6 до 15 метрів; тротуарів - від 2 до 6 метрів [11.-С.34].

Проектна щільність населення на житловий квартал міста становила 300-350 чол. на 1 га [12.-С.13]. Територія жилих і громадських кварталів розподілялась так: під забудовою 15-20%; під проїздами, доріжками, майданчиками - 15-30%; під зеленими насадженнями - 50-70%. Розміри житлових кварталів залежно від топографічних умов і розташування вуличної мережі району становили від 4 до 12 га. У кварталі розміщувалися один чи два житлових комплекси з населенням від 500 до 3 000 чол. у кожному [13.-С.22]. Крім будинків, до складу комплексу входили дитячі ясла і садки, їдальні, пральні, продовольчі магазини та інше. Висота жилих будинків була прийнята в 4 поверхи із збільшенням її у подальшому до 5-7 поверхів. Житлові будинки розміщувалися у кварталі з урахуванням вимог найкращої інсоляції та провітрювання кварталу.

Особливе місце в забудові відводилося острову Хортиця. Тут на площі 6% острівної землі планувалося побудувати хмарочоси висотою 15-30 поверхів, у яких мали бути розташовані науково-дослідні інститути, музеї, школи живопису та музики [14.-С.58-59]. Крім того, створювалася санітарна зона, Центральний парк культури і відпочинку площею понад 1000 га, фізкультурні споруди, сади, виноградники тощо [15].

За виконавчим планом, який охоплював період з 1929 по 1942 рр., проектування районів нового капітального будівництва Запоріжжя, можна простежити поступовий розвиток та зміни характеру будівництва. Якщо перші будинки мають ознаки схематизму та спрощеної архітектури, то для будівель наступного періоду характерною особливістю є різноманітність архітектурних форм, роздільна система розташування в районах жилих і громадських територій з рівномірним розподілом установ при мінімальному радіусі обслуговування населення кожного району.

Велика увага в плануванні міста приділялась озелененню жилих і громадських кварталів, вулиць, територій промислових підприємств і створенню захисної зеленої зони шириною від 1 до 6 км навколо основної промислової ділянки [6.-С.41]. Керівники проекту надавали пріоритетне значення зеленим насадженням, тому що місто будувалося в степовій зоні. У Запоріжжі був широко застосований метод пересадження дорослих 25-30 річних дерев, який дав блискучі результати [16.-С.50]. Ініціатором засадження міста та промислових майданчиків був начальник Дніпробуду А. Вінтер. Тільки в сезон 1927-1928 рр. було посаджено більше 18 тис. кленів, акацій, тополь, каштанів та інших видів дерев та кущів. У 1928 р. на правому березі Дніпра на площі 15 га було закладено плодово-декоративний розсадник, оранжереї та парники

[17]. . . ... . .

З початком будівництва Дніпрогесу за ініціативою начальника будівництва О. Вінтера були закладені на правому березі Дніпра парк Енергетиків площею 10 га і на лівому березі парк Металургів площею 15 га. Починається закладка скверів і в старому місті. У районі Малого ринку виник Індустріальний сквер, а після остаточного розібрання в 1936 р. Покровського собору на площі в 1,5 га був розбитий сквер Піонерів. У