І.І. Лиман

РОЗВИТОК МЕРЕЖІ СІЛЬСЬКИХ ПАРАФІЯЛЬНИХ УЧИЛИЩ У ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОМУ РЕГІОНІ (1800 - 1861 РОКИ)

Кризовий стан, в якому перебувала в середині ХІХ ст. як Російська імперія в цілому, так і російська православна церква, однією з складових мав незадовільний ступінь розвитку освітньої сфери. Хоча суттєві вади мала кожна з ланок системи, в найбільш занедбаному стані перебувала освіта початкова. В цьому плані має рацію Дж. МакКлелланд, який стверджує, що "російська система освіти будувалась зверху вниз", тобто увага можновладців зосереджувалась у першу чергу на розвиткові не парафіяльної освіти, а інших ланок системи, оскільки їх було легше створити та контролювати і вони давали більш швидку віддачу, випускаючи кваліфікованих фахівців [1.-C.150]. "Вразливою ланкою" системи освіти залишались заклади, викладання в яких доручалось переважно духовним особам. Мова йде про парафіяльні училища.

Метою даної публікації і є дослідження стану цих закладів освіти на Півдні України до 1861 р. Для досягнення цієї мети ми розглянемо основні етапи становлення системи парафіяльних училищ, встановимо динаміку змін кількості цих закладів, охарактеризуємо викладацький та учнівський склад, встановимо рівень розвитку системи і фактори, які його визначили.

До проблем становлення системи парафіяльних училищ неодноразово звертались дослідники, які писали про історію освіти в Російській імперії. Показово, що незалежно від того, в який період і в якій країні діяли ці дослідники, їхні висновки стосовно оцінки ступеня розвиненості системи парафіяльних освітніх установ значно не відрізнялись. Про те, що "поширення писемності серед селянського населення було слабким та незначним", писав у ХІХ ст. один з найавторитетніших дослідників системи освіти Ф. Благовидов [2.-C.5]; як кризову розцінив відповідну ситуацію американський професор Грегорі Л. Фріз [3], який присвятив низку монографій і статей історії парафіяльного духовенства в Російській імперії XVIII-ХІХ ст.; повільність темпів розвитку мережі парафіяльних шкіл підкреслює сучасний російський історик С.В. Римський [4.-C.19]. Більш позитивно оцінювали ситуацію автори робіт, метою яких було висвітлення досягнень навчальних закладів південноукраїнського регіону. Але навіть вони не могли не звернути увагу на обставини, які не давали можливості створити ідеальну картинку "розквіту" народної освіти. Наведений Ф. Ляліковим перелік навчальних закладів Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній дав автору підстави назвати показник кількості учнів у регіоні "втішним" лише з огляду на "недавнє облаштування краю" [5.-C.344]. Я. Грачов і С. Веребрюсов, характеризуючи сільські училища Катеринославської губернії, зазначали, що "майже жодне з показаних училищ не мало тривалого існування" [6.-C.130].

Порівняння фактологічних даних, наведених у роботах названих вище авторів, із архівними матеріалами дозволяє створити більш об'єктивну картину розвитку на Півдні України мережі закладів початкової освіти, серед викладачів яких переважали духовні особи.

Без перебільшення можна стверджувати, що станом на початок ХІХ ст. ця мережа знаходилась у зародковому стані. Навчальні заклади Півдня можна було перерахувати буквально на пальцях. Поштовх створенню нових парафіяльних училищ дав "Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам", затверджений імператором 5 листопада 1804 р. [7.-C.626-647]. Цим узаконенням передбачалось створення дуже розгалуженої мережі, адже в пункті 118 зазначалось: "В губернських і повітових містах, так само і в поселеннях кожна церковна парафія або дві разом... повинні мати принаймні одне парафіяльне училище" [7.-C.640].

Але реальність не відповідала запланованому. В Катеринославській губернії перші 4 училища (в селищах Романкове, Комісарівка, Бородавка та Гродовка), які почали діяти на підставі Статуту, з'явились лише в 1809 р. Загальна ж кількість влаштованих училищ була значно меншою від запланованої. Протягом 1809-1823 рр. на території Катеринославської губернії (без урахування Ростовського та Маріупольського повітів, Таганрозького градоначальства, які не залежали від дирекції Катеринославської гімназії) виникло всього 53 сільські парафіяльні училища (в цю цифру увійшли і училища міста Слов'яносербська, заштатного міста Донецька й містечка Нікополя).

Та й вони функціонували далеко не весь період, що розглядається. Лише лічені училища проіснували більше двох десятків років (Петриківське та Могильовське). Строк існування багатьох інших обмежився кількома роками. Низка закладів відкривалась та закривались кілька разів.

Для створення більш повної картини наведемо ще декілька характеристик. Із 53 училищ лише одне знаходилось в поміщицькому селищі (Петровське), переважна ж більшість — в селищах казенних. До числа учнів включались представники різних верств. Зокрема, в Донецькому парафіяльному училищі навчались 4 дворянина, 5 міщан і 24 поселянина. В цілому в регіоні переважна більшість учнів належала саме до поселян. Крім того, хоча нормативні акти не забороняли навчання в училищах дівчат, відсоток останніх серед учнів був мізерним. Зокрема, в парафіяльних училищах Катеринославської губернії налічувалось не більше 25 учениць [6.-С.122-130]. Що стосується викладацького складу, то згідно з сенатським указом від 31 грудня 1805 р. [7.-C.802-804] він формувався переважно з освічених священно-та церковнослужителів, які призначались за попереднім погодженням з єпархіальним керівництвом директором училищ з дозволу училищного комітету. До викладання допускались і світські особи.

Причини незадовільного розвитку парафіяльних училищ на цьому етапі слід шукати, зокрема, в самій законодавчій базі, в стані як духовенства, так і парафіян. Чи не основною перешкодою стала система фінансування училищ, яка базувалась на добровільних пожертвах та зборах з парафіян. Без відповідної державної підтримки фінансування закладів цілком залежало від батьків учнів, які в переважній більшості випадків не належали до категорії заможних. Крім того, оскільки рішення