про фінансування місцевого училища мало прийматись громадою, існування закладу освіти ставилось в пряму залежність від злагоди всередині останньої. Ситуація ускладнювалась тим, що ставлення самих парафіян до освіти їхніх дітей було далеко не однозначним; надто поширеною була думка про те, що навчання має негативні наслідки, оскільки відволікає учнів від сільськогосподарської праці. Тому типовою була ситуація, коли громада коливалась при прийнятті рішення. Якщо останнє все ж приймалось на користь забезпечення утримання училища, то через невідповідність реалій сподіванням парафіяни згодом байдужіли до ідеї надання освіти своїм дітям. Саме цим пояснюється тенденція поступового зменшення кількості учнів фактично в кожному училищі.
Цим же великою мірою пояснюється і вкрай незначний відсоток, який становили учні серед мешканців населених пунктів, в яких влаштовувались парафіяльні заклади освіти. При тому, що училища відкривались переважно в поселеннях з населенням більше 1000 осіб, кількість учнів у кожному з них в Катеринославській губернії коливалась від 5 до 37.
Коли ми кажемо про "невідповідність реалій сподіванням", то маємо на увазі як рівень організації діяльності училищ волосним керівництвом, так і забезпечення навчального процесу священно- та церковнослужителями. Те, що останні були мало готові до виконання вчительських функцій, керівництво розуміло ще на етапі розробки законодавчої бази влаштування мережі парафіяльних училищ. При підготовці пропозицій стосовно участі духовних осіб у справі освіти парафіян єпархіальні архієреї зазначали, що підлеглі духовного відомства мають виконувати досить великий обсяг робіт як при парафії, так і по своєму господарству, що може ускладнити участь таких осіб у навчальному процесі. До того ж рівень освіченості самих священно-та церковнослужителів у багатьох випадках не відповідав вимогам до вчителів парафіяльних училищ. Це було відомо й Синоду, який, щоб хоч якось подолати цю невідповідність, запровадив порядок, згідно з яким священно- та церковнослужителі, які навчались у духовних училищах чи семінаріях, мали навчати в сільських училищах не лише дітей парафіян, але і неосвічених причетників, готуючи їх собі в помічники та наступники [7.- C.803-804].
За таких умов не викликає здивування, що мережа парафіяльних училищ в регіоні була вкрай нестабільною. Не зміг суттєво вплинути на ситуацію і прийнятий 8 грудня 1828 р. "Статут гімназій і училищ повітових і парафіяльних" [8.-C.1097-1127], який зберіг принцип утримання парафіяльних училищ на кошти громад або за рахунок пожертв поміщиків. Задеклароване Статутом правило, за яким "парафіяльні училища відкриваються скрізь, де лише будуть для того засоби", було досить розпливчастим і фактично не зобов'язувало ні сільські громади, ані поміщиків до відповідних дій. В цьому плані конкретнішими були положення імператорських указів від 27 червня [9.-C.701-702] та 23 листопада 1842 р. [10.-C.152-153], які визначали умови влаштування парафіяльних училищ у казенних селах.
В середині ХІХ ст. саме парафіяльні училища в селищах, які знаходились у відомстві Міністерства державного майна, складали найбільший відсоток серед таких училищ Південної України, а отже, були найважливішою ланкою системи початкового навчання.
До 1849 р. духовна влада регіону не виявляла великої ініціативи в питаннях, пов'язаних із їх облаштуванням. Як наслідок у складеній у 1849 р. Синодом таблиці 15 єпархій, де за останні сім років кількість училищ та учнів в них значно збільшилась, єпархій південноукраїнських не було. Сама необхідність складення таблиці була викликана поміченою тенденцією до зменшення в деяких єпархіях кількості відповідних навчальних закладів. Синод розіслав при своєму указі примірники таблиці архієреям не згаданих в ній єпархій "для відома і потрібних розмірковувань". Отримавши ці папери, архієпископ Херсонський і Таврійський зажадав від консисторії складення довідки про кількість діючих на підпорядкованій йому території таких училищ.
Згідно із даними, наведеними канцелярією Херсонської духовної консисторії, в 1848 р. при монастирях та парафіяльних церквах єпархії діяло до 68 таких закладів, в яких навчалось 2525 хлопців і 74 дівчини. Отже, абсолютні показники підпорядкованої архієпископу території виглядали не так вже і погано. В надісланій Синодом таблиці "зразкових" єпархій 2 мали приблизно таку ж, як Херсонська і Таврійська, кількість училищ та учнів, а 3 - ще меншу. Але південноукраїнська єпархія значно програвала за показником темпів зростання відповідної чисельності. В 1849 р. архієпископ Інокентій не міг похвалитись не те що збільшенням кількості училищ у 32 рази, як це було у сусідній Кишинівській єпархії (при 10 училищах в 1841 р. через 4 роки вона вже мала 322), але навіть збільшенням на 70-90%, як це було в єпархіях Тульській і Кавказькій [11.-Оп.1.-Спр.1473].
На основі отриманих від підлеглих даних Херсонська духовна консисторія склала зведену таблицю, в якій зазначались час відкриття, кількість наставників і учнів, як таких, які продовжували вчитись, так і тих, хто вибув протягом навчального року. Ці таблиці дають можливість виявити ряд закономірностей, які спостерігались в розвитку системи парафіяльних училищ на півдні України в середині ХІХ ст.
Незважаючи на те, що заснуванню нових закладів освіти на селі єпархіальною владою відтепер приділялось набагато більше уваги, загальна їх кількість протягом кількох років майже не змінилась. І в 1849, і в 1853 р. в єпархії нараховувалось 68 парафіяльних училищ. Це при тому, що щорічно відкривалось декілька нових навчальних закладів. Згідно із "Відомістю про тих, які перебувають при монастирях і парафіяльних церквах Херсонської єпархії училищах для навчання,