Неважко помітити два своєрідні піки активності по влаштуванню училищ - 1844 і 1849 рр. З огляду на згадані вище укази імператора та Синоду вони є цілком природними. До 1843 р. процес був досить повільним. Після того, як наприкінці 1842 р. була сформована законодавча база для влаштування та функціонування училищ в казенних селищах, знадобився певний час, щоб почати реалізацію того, що намічалось центральною владою. Але відсутність постійного контролю призвела до того, що, починаючи з 1845 р., училищ влаштовувалось все менше.

Синодальний запит про заходи щодо збільшення кількості цих навчальних закладів став новим каталізатором процесу. Чому ж при тому, що протягом 1849-1852 років почало діяти принаймні 21 училище, загальна кількість цих закладів не змінилась? Відповідь знаходимо в деяких звітах благочинних. Зокрема, Максим Перепеліцин рапортував 6 лютого 1853 р., що в 1851 р. в підпорядкованих йому парафіях було ліквідовано два училища, в селищах Типлінці та Нікольському, через небажання батьків віддавати дітей у навчання [11.-Оп.1.-Спр.1723.-Арк.30]. Повідомляла про закриття училищ і палата державного майна. Так, в тому ж році вона довела до відома Херсонської духовної консисторії, що за наказом управляючого палатою сільське парафіяльне училище в Зуях зачинене через малу кількість учнів та недбайливість наставника, священика Прозорова [11.-Оп.1.-Спр.1723.-Арк.143]. І станом на 1852 р. відсоток училищ, кількість учнів в яких була малою, а отже, існувала реальна загроза припинення функціонування, залишався високим. Із контингентів 68 училищ в 36-и він не перевищував 30 осіб. Загальна ситуація із чисельністю учнів в училищах губерній, що входили до складу єпархії, виглядала таким чином: контингент від 3 до 10 учнів був у 2 училищах Херсонської та 2 училищах Таврійської губернії; від 11 до 20 - відповідно у 16 і 4; від 21 до 30 - у 7 і 5; від 31 до 40 - у 2 і 3; від 41 до 50 - у 0 і 4; від 51 до 60 - у 1 і 0; від 61 до 70 - у 2 і 7; від 71 до 80 - у 4 і 0; від 81 до 90 - у 0 і 1; від 91 до 100 - у 2 і 0; більше ста учнів навчалось лише в 1 училищі Таврійської губернії.

Розподіл навчальних закладів по території єпархії був нерівномірним, хоча в цілому Херсонська і Таврійська губернії не мали великого розриву в кількості училищ, яка становила 36 і 32 відповідно. Втім, Таврійська губернія мала такий показник головним чином завдяки Мелітопольському округу, де зосереджувалось 16 училищ. У Бердянському ж окрузі налічувалось 6, Дніпровському - 3, Сімферопольському - всього 2 училища. Більш рівномірним був розподіл серед округів поселень Херсонської губернії - в Херсонському та Тираспольському округах діяло по 6, в Ананьївському - 5 училищ. Переважна більшість парафіяльних училищ Таврійської губернії знаходилась саме в казенних селищах: із 32 таких навчальних закладів 27 діяли в казенних, 1 - в поміщицькому селищі, 2 - в болгарських колоніях і 2 - в містах. Із 36 училищ Херсонської губернії в казенних селищах трьох згаданих вище округів знаходилось 17, в селищах поміщицьких - 4, в болгарських колоніях - 7, в адміралтейських селищах - 2.

Така ситуація не може бути пояснена відповідною пропорційністю казенних, поміщицьких, адміралтейських селищ і болгарських колоній в адміністративно-територіальній структурі Південної України. З огляду на те, що укази 1842 р. передбачали влаштування училищ при парафіях, є сенс зіставити розподіл сільських парафіяльних училищ не з показником чисельності населених пунктів того чи іншого підпорядкування, а із загальною кількістю селищ, в яких знаходились релігійні споруди. Так, згідно з відомостями 1851 р. в сільській місцевості Херсонської губернії 23% православних релігійних споруд розташовувались в казенних населених пунктах, в той час як в поміщицьких знаходилось близько 73%, а в адміралтейських селищах і болгарських колоніях не набагато більше, ніж по 2% [11.-Оп.1.-Спр.1475.-Арк.19-23].

Отже, із впевненістю можна сказати, що саме завдяки заходам, ініційованим центральною владою, регіон мав більшість серед сільських парафіяльних училищ. Влаштування ж таких закладів в поміщицьких селищах державою не ініціювалось. І заснування, і ліквідація таких училищ залежали від волі власника населеного пункту. Необхідність отримання згоди училищного керівництва залишалась формальністю. Як наслідок рівень письменності дітей казенних селян був вищим, ніж дітей селян поміщицьких. Адже згідно з указом від 27 червня 1842 р. училища засновувались в парафіях, населених виключно державними селянами. Втім це не означало, що до навчання не допускались діти інших категорій населення. При безумовному переважанні дітей казенних поселян в списках учнів багатьох училищ знаходимо і дітей поміщицьких