Комплектність училищ обумовлювала чисельний склад викладачів. По 3 наставники мали лише два навчальні заклади - училище для сиріт духовного звання, яке діяло при Архангело- Михайлівському монастирі, і греко-російське училище при Сімферопольському соборі. В 10 навчальних закладах викладали по дві особи і в 56 - по одній. Згідно з відомістю, складеною Таврійською палатою державного майна, із 30 осіб, які працювали в 1852 р. при 27 училищах казенних селищ Таврійської губернії, нараховувалось 18 священиків, 8 дияконів (із них двоє — помічники вчителя) і 2 семінаристи (обидва — помічники вчителя). Крім того, стосовно однієї особи зазначалось - "з духовного звання" і ще однієї - "з податного звання" [11.-Оп.1.- Спр.1475.-Арк.64зв.-65]. Наявність двох останніх йшла врозріз з указами 1842 р., але це не викликало ніяких заперечень з боку єпархіального керівництва.

Для духовних осіб, які і без того мали багато обов'язків, викладання в парафіяльних училищах було досить обтяжливим. Не випадково священики рідко виступали ініціаторами створення таких навчальних закладів (як це бачимо на прикладі поміщицьких селищ). Розуміючи необхідність стимулювати духовенство, імператор вже в указі 1842 р. обіцяв „не залишити без особливої нашої уваги заслуг на цій ниві зроблених" [9.-C.153]. Втім учителі отримували не лише "увагу", але і платню. Якщо у відомостях, які надсилались благочинними населених пунктів Херсонської губернії стосовно деяких священиків позначалось, що їхня платня залежить від кількості учнів (за навчання кожної дитини вчитель отримував певну суму щомісяця), то у згаданій відомості Таврійської палати державного майна було відмічено, що кожен викладач отримував фіксовану платню щорічно. Причому її розмір не залежав від того, на якому щаблі церковної ієрархії стояв викладач. Лише одна людина отримувала 300 крб. на рік (до речі, нею був той самий учитель, стосовно якого у відомості позначено "з податного звання"). 14 осіб отримували по 115 крб., 6 - по 100, 4 - по 85 крб. на рік. Ще четверо (всі - помічники вчителя) задовольнялись платнею в 75 крб. Враховуючи в цілому досить незаможний стан більшості сільського парафіяльного духовенства, ці гроші були далеко не зайвими. Тим більше, що багатьом священикам доводилось терпіти додаткові незручності через те, що училища діяли в їхніх будинках.

Що стосується учнів парафіяльних училищ, то серед них хлопчики складали абсолютну більшість. І це при тому, що статевий склад контингенту цих навчальних закладів, за незначними винятками, не регламентувався законодавчо. З усіх училищ Херсонської і Таврійської єпархії у 37 навчались виключно хлопчики, а в 30 контингент був змішаний. Лише в одному училищі (яке діяло при жіночому монастирі) навчались самі дівчата. Розподілялись ці училища нерівномірно: якщо в Херсонській губернії виключно хлопці відвідували 23 навчальні заклади (тобто 63,9%), то в Таврійській — всього 14 (тобто 43,8%). Таке "відставання", або точніше, "демократичність" Таврійської губернії забезпечував Мелітопольський округ, серед 16 училищ якого лише в 2 навчались самі хлопчаки. Отже, в цілому 54,4% училищ єпархії не мали серед учнів дівчат. Але і в решті відсоток осіб жіночої статі був дуже низький. В цілому станом на 1852 р. в 68 училищах навчалось 2415 хлопців і 170 дівчат. Таким чином, останні становили всього 6,6% учнів. Дещо вищим був відсоток дівчат серед тих, які в 1852 р. залишили училища після завершення навчання - 14,9%, і тих, хто вибув серед року - 9,4%. Стосовно показників по губерніях, то серед тих, хто продовжував навчатись в училищах губернії Херсонської, дівчата становили 9,6%, а в Таврійській - 4,1%. Здавалось би, різниця вражаюча. Але якщо не враховувати в показниках Херсонської губернії 65 дівчат, які відвідували училище при Одеському жіночому монастирі, то показник по губернії становить 4,2%, тобто майже такий, як в іншій губернії єпархії.

Тенденції, які мали місце в розвитку мережі сільських парафіяльних училищ Таврійської та Херсонської губерній, простежувались і на теренах губернії Катеринославської [6.-C.226-247]. Зокрема, станом на 1836 р. в казенних селищах губернії діяли лише 2 парафіяльні училища, загальна чисельність учнів в яких становила 39 осіб. В 1855 р. кількість сільських парафіяльних училищ в поселеннях відомства Міністерства державного майна дорівнювала 39. Ще два училища діяли в населених пунктах відомства Луганського гірничого заводу. Два заклади функціонувало в поміщицьких селах. Серед учнів всіх цих училищ нараховувалось 2110 хлопців і лише 166 дівчат.

Таким чином, до початку 1860-х рр. так і не була створена розвинена ефективна мережа закладів освіти, яка б мала можливість виконувати покладені на неї завдання щодо суттєвого покращення загального рівня моральності населення та надання поселянам знань з основних предметів. Серед факторів, які вплинули на невиконання цих завдань, звернемо увагу на декілька.

По-перше, мережа цих закладів не стала всеохоплюючою і діяла навіть не в усіх великих населених пунктах; найбільш слабким ланцюгом системи залишались поміщицькі села, оскільки ініціатива влаштування в них училищ була перекладена законодавством на самих поміщиків. Не була всеохоплюючою парафіяльна освіта і в плані статевому: відсоток дівчат серед учнів залишався вкрай малим.

По-друге, порядок фінансування училищ, коли гроші мали виділятись громадами або поміщиками,