В. М. Васильчук

САМООРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМУВАННЯ НІМЕЦЬКОГО ЕТНОСУ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

(1990-1996 рр.)

Протягом першої половини 90-х років в Україні були сформовані основні політико-правові підвалини державного курсу у сфері міжнаціональних відносин. Етнонаціональна політика країни поставила за мету обернути багатонаціональний склад суспільства з потенційного джерела суперечностей та конфліктів в опору й силу української державності, відродження й розвитку всіх етнічних спільнот України.

Незважаючи на те що питання етнонаціональних відносин стали предметом посиленої уваги істориків та інших суспільствознавчих наук, проблеми етнічної ідентичності німців залишаються недостатньо дослідженими. Фактологічний матеріал 90-х років використовується дослідниками частково, при опрацюванні теоретичних засад етногенезу, державної політики у сфері національних відносин, з'ясуванні ставлення етнічних неукраїнців до відновлення державної незалежності України тощо. Разом із тим, менше аналізуються процеси створення самоорганізаційних формувань, структурування основ громадського життя. У наукових розвідках В. Зінича, Б. Крижанівського, Д. Прейгера [1] розглядалися питання переселення німців на територію України в кінці 80-х - 90-ті роки ХХ ст., їх працевлаштування в окремих галузях господарства. У поданій розвідці автор має на меті дослідити перші кроки німецькомовної громади України зі створення організованих за етнічним принципом недержавних формувань на теренах нашої країни.

Першою потужною громадською організацією німців України стало об'єднання "Відергебурт", яке виникло восени 1989 р. у результаті відокремлення від всесоюзної організації з такою ж назвою. Організаційне оформлення його відбулося на установчій конференції, яка проходила в Києві 15-16 вересня 1989 р. за участю близько 70 делегатів, що представляли різні регіональні товариства. Після всеукраїнської відбулися установчі конференції у регіонах. Перші німецькі товариства утворилися на Київщині, Івано-Франківщині, в Одесі, Криму, Миколаєві, Львові, Херсоні, Сумах, Луганську, Харкові, Чернігові, на Волині. Вони проходили реєстрацію в місцевих органах юстиції, вирішували питання матеріального облаштування своїх осередків (приміщення, персонал, оргтехніка тощо) [2]. У березні 1990 р. Міністерство юстиції України зареєструвало статут Українського громадсько-політичного й культурно-освітнього товариства німців "Відродження", а Кабінет Міністрів прийняв окрему постанову. Це був єдиний випадок у практиці створення громадських організацій, коли вона реєструвалася спеціальним урядовим актом.

Після організаційного оформлення товариство німців "Відергебурт" почало шукати шляхи до співпраці з новою державною владою, водночас удосконалюючи форми й методи власної діяльності. Вищі органи влади в цілому позитивно ставилися до дій німецьких громадських організацій. Президент Л. Кравчук першим із лідерів незалежних держав, що виникли на теренах СРСР, відкрито заявив про готовність України задовольнити законні вимоги німців, які проживають на її території [3].

На переконання німецьких істориків, протягом 1988-1996 рр. у ставленні української влади до етнічних німців простежувались три фази: перша охоплювала 1988-1991 рр. і характеризувалася обставинами, коли влада й громадськість демонстрували співчутливо-доброзичливе ставлення, не дозволяли випадів проти прагнення німців до реабілітації; друга фаза (1992-1993 рр.) - активно- позитивного ставлення з боку держави; третя (1994-1996 рр.) - ставлення пасивно-негативне або "нульове" [4]. Слід зауважити, що з кінця 1993 р., коли в Україні різко загострилася соціально- економічна ситуація, увага до етнічних проблем почала згасати. Активізувалася вона лише у 1996 р. з прийняттям Конституції України.

Всеукраїнське товариство німців "Відергебурт", крім співпраці з органами державної влади, займалося також налагодженням роботи своїх регіональних організацій та структурних підрозділів, зокрема Ради голів. Як робочий орган вона скликала лідерів обласних осередків і періодично збиралася в Києві. Досвід її роботи протягом 1991-1996 рр. свідчить, що Рада стала активним, ефективно діючим органом. Коло питань, що виносилися на розгляд, було різноманітним і стосувалося як поточних, так і стратегічних завдань [5].

Мережа регіональних товариств "Відергебурт" остаточно сформувалася лише у другій половині 90-х років. Процес створення осередків часто гальмувався через фінансові труднощі, бюрократичну тяганину під час реєстрації, брак організаційного досвіду та відсутність активних, ініціативних лідерів. Траплялися випадки, коли комунальні служби відмовляли німецьким товариствам у наданні приміщень.

Організаційні можливості регіональних осередків "Відергебурт", як і основні результати їхньої діяльності, були потенційно різними. Найбільш потужні організації сформувалися на Одещині, Київщині, у Запоріжжі, Дніпропетровську.

Досить насиченою, різноплановою й результативною була діяльність німецького товариства Києва та області. Його організаційна структура, затверджена на звітно-виборчих зборах 6 травня 1995 р., мала такий вигляд: загальні збори, що обирали Раду товариства, яка координувала проекти, пропозиції, розробляла план роботи; Контрольну комісію. Були створені центр "Wiederstrahl" - "Відерштраль" і фонд "Kinderstimmen" - "Кіндерштіммен". До складу Ради входили голова, відповідальний секретар-референт та референти з різних проблем.

На середину 90-х років у лідерів німецького громадсько-політичного руху, керівників "Відергебурт" визріло переконання у необхідності створення вищого керівного органу (на зразок Фолькстагу у німців Росії або Меджлісу татар в Україні), який би міг розв'язувати проблеми етноменшини на державному рівні. Один із найвагоміших аргументів на користь цієї ідеї полягав у тому, що "Відергебурт" залишався виразником позиції лише своїх членів і не міг виступати від імені всіх німців України. Протягом 1995 р. керівництво "Відергебурт" обговорювало в регіонах ідею скликання з' їзду, а також готувало пропозиції до вищих органів державної влади. Підготовка до з' їзду помітно активізувалася, коли головою товариства став Г. Гроут - лідер німецького національного руху 70-80-х років, який до того часу очолював Товариство німців республік колишнього СРСР.

Органи державної влади: Міністерства юстиції, фінансів, національної політики