Практично це рішення давало старт проведенню в армії етнічних чисток. Найбільше постраждали від них німці, татари й поляки. Одне з красномовних свідчень - доля німця Міллера. Саме в цей час він подав заяву про вступ до лав ВКП(б). Парторганізація 38-го батальйону 28-го стрілецького полку 58-ї гвардійської стрілецької дивізії прийняла його кандидатом у члени партії. Проте дивізійна парткомісія на своєму засіданні вирішила інакше: "Міллер - німець, за своєю поведінкою не вселяє довіри і є явно людиною сумнівною". У прийомі в партію йому було відмовлено. Невдовзі після цього ним зацікавився спецорган СМЕРШ, який і заарештував його.

Для двох інших німців, що прибули в числі поповнення у березні 1944 р. в 350- у стрілецьку дивізію Першого Українського фронту, справа закінчилась відмовою. Вони були відправлені назад [9.-C.121]. Багатьом солдатам сама лише приналежність до німецької національності нерідко коштувала бойових відзнак, визнання їхніх заслуг перед Батьківщиною, у кінцевому підсумку калічила їхню долю.

За даними дослідника М. Бугая, в результаті етнічних чисток, проведених у Червоній Армії, на спецпоселення було вислано (з урахуванням всіх депортованих народів) 5 943 офіцери, 20 209 сержантів, 130 691 рядовий, тобто фактично особовий склад кількох армій [8.-C.41]. Значну частину серед цих людей становили етнічні німці України.

Складною виявилась доля німецького населення, яке потрапило під фашистську окупацію. Українські історики М. Коваль і П. Медведок, спираючись на дані спецфондів вітчизняних архівів та німецьких видань з проблем Другої Світової війни, дійшли висновку, що в той час на території України налічувалось близько 200 тис. етнічних німців, які проживали в 486 населених пунктах. У документах окупаційних властей згадуються "німецькі меншини" Одещини (15 поселень з 12,5 тис. жителів), Житомирської (близько 30 поселень, 30-35 тис. мешканців), Запорізької (80 поселень в районі Мелітополя) і Сталінської областей (понад 100 поселень на р. Молочна, де проживало 26 тис. чол., і в районі Маріуполя - 40 поселень з 18 тис. німців), а також ряд німецьких общин на Волині і Миколаївщині [2.-C.16].

До вироблення основ політики стосовно українських німців нацистські чиновники приступили ще до нападу на СРСР. З окупацією республіки спеціальна група Імперського міністерства окупованих східних областей під керівництвом

Г. Айбрандта зайнялась вивченням німецьких поселень, особливо в Північному Причорномор' ї. На підставі її звітів вироблялися практичні рекомендації для окупаційних властей в Україні.

Гітлерівці виходили з переконання, що скривджені радянською владою етнічні німці не стануть підтримувати її, а тому сподівалися широко залучити фольксдойче до насадження "нового порядку". Роботою з етнічними німцями в Україні займались одразу декілька структур: Імперське міністерство окупованих східних областей; відомство уповноваженого рейхсфюрера СС - рейхскомісара з питань зміцнення німецької нації (РКФДФ) та його органи на місцях; служба реєстрації фольксдойче (ФоМі); реферат "Німецька національність та політика щодо поселень" у складі відділу "Політика" Рейхскомісаріату Україна; головний робочий відділ ІХ (соціальне забезпечення) Земельного правління Україна НСДАП. Вони розгорнули свою діяльність восени 1941 - 1942 рр.

Як зазначають історики М. Коваль і П. Медведок, ставлення гітлерівців до етнічних німців на території України розвивалося в два етапи: 1) загальне, як і до решти підкореного населення; 2) ставлення як до етносу, що займає окреме місце в системі окупаційного режиму [2.-C.17]. На початку окупації українські німці недовірливо сприймали нацистських посадовців. Траплялося, що вони навіть ховалися від представників окупаційної влади.

Увага гітлерівців до етнічних німців почала проявлятися вже з липня 1941 р. Висувалася мета - якомога ефективніше використати їх в інтересах рейху. Керівництво СС уповноважило ФоМі розпочати реєстрацію фольксдойче. Для збору необхідної інформації та надання допомоги у проведенні реєстрації при Рейхскомісаріаті Україна була створена зондеркоманда "R". У східних областях ці функції виконувала зондеркоманда у справах фольксдойче.

З оформленням в Україні фашистського окупаційного режиму нового звучання набуло й питання про фольксдойче. Планувалося надати їм статус привілейованого стану, головної опори гітлерівців на окупованій території. На них перестали поширювати закони та постанови, що видавалися для підкореного населення. Це одразу поставило етнічних німців у особливе становище серед місцевих жителів. У населених пунктах, де вони мешкали, влада розповсюджувала оголошення такого змісту: "Громадяни німецької національності (фольксдойче), що проживають в районах, зайнятих військами, перебувають під охороною німецької армії. Тих, хто насмілиться посягнути на їхнє життя або їхню власність, чекає смертна кара" [5.- Ф.КМФ-8.-Оп.2.-Спр.151.-Арк.71].

Спеціальну увагу окупаційні власті приділяли питанню матеріально- побутового забезпечення етнічних німців. Так, 16 і 28 серпня 1941 р. військово- адміністративний відділ штабу командувача оперативним тилом групи армій "Південь" видав два розпорядження, якими визначалися напрями та розміри матеріальної допомоги фольксдойче. Передбачалося поліпшення їхніх житлових умов, сприяння при виділенні продовольчих ресурсів тощо. На чиновників покладався обов'язок "допомагати німецьким поселенцям кредитами общин, до одержання інших розпоряджень видавати їм задаток". Наголошувалось, що при виконанні цих вимог "слід виявляти щедрість" [5.-Ф.КМФ-8.-Оп.2.-Спр.150.-Арк.19].

Для