Реалізувала названі рішення велика кількість німецьких чиновників, об' єднаних у служби по виявленню родоводів. Головне їх завдання полягало в складанні списків осіб німецької національності. Серед інших обов'язків були також: видача документів і свідоцтв про арійське походження; складання родоводів та виявлення предків; дослідження біологічних даних, що стосуються національності; збирання і використання церковних матрикулів та інших подібних документів; записів про народження, вінчання, смерть; свідоцтв про хрещення; архівів парафій та громад; торговельних і орендних договорів; судових актів, надмогильних написів тощо [2.-C.19]. Крім того, зазначені органи були уповноважені на підставі свідоцтв видавати документи про звільнення від сплати податків. Уся ця робота узгоджувалась з керівництвом СС.

Ретельно сконструйована процедура реєстрації і складання списків на практиці спрацьовувала не завжди. Досить часто фольксдойче, яких викликали на комісію, були неспроможні документально засвідчити своє походження. Мало хто з них міг простежити свій родовід далі третього коліна. До того ж із закриттям більшовиками католицьких і протестантських церков у німецьких поселеннях була знищена й більшість метричних книг, що утруднювало перевірку.

Велика кількість фольксдойче була занесена до третього, нижчого розділу списків. Основною причиною цього послужило незнання ними рідної мови. Право на одержання в майбутньому імперського громадянства та можливість користування матеріальними пільгами - насамперед досить непоганим продовольчим забезпеченням, що було гарантовано фольксдойче, підштовхували деяких мешканців Рейхскомісаріату подавати заяви про своє нібито німецьке походження [2.-C.20].

Зміна обстановки на радянсько-німецькому фронті наприкінці 1942 - 1943 рр. посилила прагнення окупантів залучити для потреб рейху якомога більше людської робочої сили. 19 травня 1943 р. А. Гітлер видав наказ, відповідно до якого іноземці німецького походження, що на момент опублікування документа служили у Вермахті, військах СС, німецькій поліції чи організації Тодта, одержували німецьке громадянство. Того ж дня вийшла постанова "Про поширення німецького громадянства на осіб, внесених у Списки осіб німецької національності на Україні", яка формально урівняла в правах українських німців з імперськими жителями. Директивою рейхскомісара України вводився порядок одержання новими громадянами особистих посвідчень. Передбачалося, що вручення "аусвайсів" буде проходити в урочистій обстановці, на зборах за участю представників нацистської партії та місцевої адміністрації.

За спеціальним рішенням Вермахту розпочалась зміна імен і прізвищ частини українських німців з тим, щоб вони відповідали ".їхньому родоводу і свідчили про німецьке походження їх власників". Наказувалось замінити на споконвічні ті іноземні прізвища, які були, наприклад, перекладом колишніх німецьких прізвищ, а також повернути німецькі дівочі прізвища тим жінкам, які вийшли заміж за чоловіків-іноземців. Особам, які мали корінне іноземне ім'я (не перекладене з німецької), слід було прибрати ім'я якогось німецького родича. Зміна прізвищ поширювалась і на дружин та дітей, що перебували на утриманні таких осіб [5.- Ф.3206.-Оп.1.-Спр.50.-Арк.239].

Разом з одержанням німецького громадянства фольксдойче цілком підпадали під юрисдикцію законів рейху, їм суворо заборонялося мати зв'язки з представниками інших національностей. Але невдовзі, з початком наступу Червоної Армії, заходи щодо реалізації вищеназваних постанов почали згортатися. Було навіть припинено складання списків осіб німецької національності.

Велика увага приділялась нацистами питанням виховання фольксдойче в дусі відданості ідеям націонал-соціалізму. Створювалась спеціальна система освіти та виховання, головним завданням якої було формування нової генерації фольксдойче, незаангажованої більшовизмом. Піклування про організацію мережі дитячих закладів та підготовки кадрів для них покладалося на Земельне управління Україна НСДАП. Під патронатом німецького Червоного Хреста та Імперської спілки медичних сестер діяли курси з підготовки сестер для догляду за немовлятами та громадських медсестер.

Система виховання, яка мала починатися з раннього дитинства і тривати до зрілого віку, підкріплювалась досить жорсткими вимогами. За постановою Рейхскомісаріату Україна "Про обов'язкове навчання в народних школах дітей німецької національності, що мешкають в окупованих східних областях" діти етнічних німців підлягали обов'язковому загальному навчанню, термін якого становив вісім років. За порушення цієї вимоги батькам загрожувало суворе покарання - штраф у 150 рейхсмарок або навіть арешт [2.-C.24].

Була налагоджена підготовка педагогічних кадрів. Крім цього, на попередні місця роботи повертались усі вчителі, які раніше були направлені в установи рейхскомісаріату викладачами чи допоміжними працівниками. Відкривались навчальні заклади. У Дніпропетровську було організовано підготовку помічників учителів для шкіл рейхскомісаріату. Вона включала в себе тримісячне навчання, рік практики та право отримання спеціальності викладача народної школи.

Програмою навчання передбачалась і військова підготовка молоді в таборах націонал-соціалістської партії та гітлерюгенду. Наставниками в них були унтер- офіцери вермахту і досвідчені керівники гітлерюгенду, які мали фронтовий досвід. В одному з таких таборів, розташованому у Вишгороді поблизу Києва, підготовку проходили 150 юнаків фольксдойче. Близько десятка подібних таборів діяли на Миколаївщині [2.-C.24].

Велику увагу нацисти приділяли організації сільськогосподарської освіти етнічних німців, яким, за планами окупантів, належало стати опорою у справі розвитку сільського господарства в Україні. Започаткувала цю роботу Тимчасова директива по створенню сільськогосподарських середніх професійних та спеціальних навчальних закладів для фольксдойче. Ключовою ідеєю, що пронизує увесь цей документ, було відродження у дорослого населення і прищеплення молоді одвічного прагнення до