Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





В

В. М. Васильчук

ГРОМАДСЬКЕ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ НІМЕЦЬКОЇ СПІЛЬНОТИ В УКРАЇНІ (кінець ХХ - початок XXI ст.)

Розпад Радянської імперії поставив Україну перед необхідністю створення нової багатонаціональної держави, яка прагне мати дружні стосунки з іншими країнами світу. При цьому особливе місце відводиться Німеччині, одній із могутніших країн Європи. Тому сьогодні є актуальним дослідження про вагомий внесок німців у розвиток господарської традиції, духовної культури України. Доля цього працьовитого й талановитого етносу часто кардинально й різко змінювалася, мала чимало трагічних моментів.

У 90-ті рр. ХХ ст. в умовах незалежної української держави німці отримали об'єктивні можливості реальної етнічної самоідентифікації, гармонійного та органічного влиття спільно з іншими етносами в процес розбудови економіки, політичної сфери, освіти та духовності України. Діяльність українських німців, їх активна позиція у багатьох питаннях сьогодення вже стають предметом дослідження соціологів, політологів, представників історичної науки. Особлива увага звертається на історичні корені ментальності та соціально-психологічні аспекти. У той же час конфесійна проблематика, питання генези громадської свідомості в середовищі німецького етносу також повинні цікавити неупередженого дослідника. У представленій статті, на основі новітнього історичного матеріалу, зроблена спроба дослідити основні вектори та загальні риси розвитку громадського та духовного життя українських німців в означений період.

На різних етапах історії громадські організації і церква відігравали важливу життєдіяльну функцію, консолідували й живили духовні сили етнічних німців України. Як і в минулому, так і в сьогоденні залишаються актуальними Закони праведного життя, що „Господь промовляв до Мойсея, говорячи: ...не звертайтесь до ідолів, і не робіть собі литих божків. Я - Господь Бог ваш!" [1, s. 114].

Першою потужною громадською організацією німців України стало об'єднання „Wiedergeburt" (Відродження). Воно виникло восени 1989 р. у результаті відокремлення від всесоюзної організації з такою ж назвою. Організаційне оформлення об' єднання відбулось на установчій конференції, яка проходила в Києві 15-16 вересня 1989 р. У її роботі взяли участь близько 70 делегатів, що представляли різні регіональні товариства. Найбільш численними були: Бердянське міжрайонне товариство, яке нараховувало 60 чоловік, та Запорізьке - у складі 100 чоловік. У більшості ж регіонів діяли лише невеликі групи активістів.

Установча конференція обрала Раду товариства та визначила його головні завдання на найближчу перспективу: пропаганда й вивчення німецької мови; повернення депортованих німців; реабілітація репресованих; налагодження виїзду громадян німецької національності до Німеччини; створення друкованого органу. Одразу після всеукраїнської конференції відбулися установчі конференції в регіонах. У числі перших німецькі товариства утворилися: на Київщині, Івано-Франківщині, в Одесі, Криму, Миколаєві, Львові, Херсоні, Сумах, Луганську, Харкові, Чернігові, Черкасах, Хмельницькому, Полтаві, та Волині.

У березні 1990 р. статут Українського громадсько-політичного і культурно-освітнього товариства німців „Відродження" був зареєстрований Міністерством юстиції, а Кабінет Міністрів визнав існування товариства окремою постановою. Це був єдиний випадок, коли громадська організація реєструвалася спеціальним урядовим актом (за загальноприйнятою процедурою такі питання вирішувались Міністерством юстиції). Вищі органи влади в цілому позитивно ставилися до дій німецьких громадських організацій. Президент України Л. Кравчук - фактично першим із лідерів незалежних держав, що виникли на теренах СРСР - відкрито заявив про готовність України задовольнити законні вимоги німців, які проживають на її території, а також сприяти поверненню й облаштуванню тих, хто був депортований до Сибіру, Казахстану, Середньої Азії, інших регіонів колишнього Союзу.

Всеукраїнське товариство німців - (ВТН) „Відергебурт", окрім співпраці з органами державної влади, займалося налагодженням роботи своїх регіональних організацій та структурних підрозділів, зокрема Ради голів. Як робочий орган Рада голів обласних осередків періодично збиралася в Києві. Досвід її роботи протягом 1991-2001 рр. показує, що вона стала активним, ефективно діючим органом. На її засідання часто запрошувалися депутати Верховної Ради, члени українського уряду, представники посольства Німеччини в Україні. Коло питань, що виносилися на розгляд Ради, було різноманітним і стосувалося як поточних, так і стратегічних завдань розвитку німецької меншини.

Мережа регіональних товариств „Відергебурт" остаточно сформувалася лише в другій половині 90-х рр. Процес створення обласних, районних, міських осередків часто гальмувався через фінансові труднощі, бюрократичну тяганину, брак досвіду та відсутність активних, ініціативних лідерів. Траплялися випадки, коли комунальні служби відмовляли німецьким товариствам у виділенні приміщень. Потенційні можливості регіональних осередків „Відергебурт", як і результати їхньої діяльності, були різними. Найбільш потужні організації сформувалися на Одещині, Київщині, у Запоріжжі, Дніпропетровську.

З року в рік зростала чисельність київського німецького товариства. На середину 90-х рр. тут налічувалось уже 320 членів. На цей час до найбільших осередків ВТН „Відергебурт" також належали: Кримське (1100 членів), Донецьке (500), Херсонське (400), Миколаївське (380) і Полтавське (278 членів) товариства. Загалом у структурах ВТН об'єднувалося понад 6000 чоловік. Великого значення набули національні товариства, які нерідко виступали у формі асоціацій, культурних центрів, земляцтв, громад, клубів та ін. Своє головне завдання національні громадські об'єднання вбачали, насамперед, у захисті прав своїх членів. Сьогодні існують національні об'єднання, які ставлять за мету брати участь у діяльності місцевих органів влади, виступають із законодавчою ініціативою.

В Україні у 1995 р. було зареєстровано 237 національно-культурних товариств, 16 з них мали всеукраїнський статус; у 2001р. - вже 431 національно-культурне товариство, у 27 з них - всеукраїнський статус; а в 2003 р. - 1067 національно-культурних товариств,


Сторінки: 1 2 3 4