За досліджуваний період в Україні вже накопичений певний досвід створення національних представницьких органів. Одними з перших стали кримські татари, які утворили у 1991 р. Меджліс, у 1992 р. було створено Єврейську Раду, у 1996 р. - Фолькстрат, у 1999 р. - Руську Раду України.

У незалежній Україні релігійне життя суспільства значно пожвавилось, стало більш насиченим та динамічним. Відразу після проголошення незалежності були здійснені суттєві кроки, спрямовані на формування правового поля взаємовідносин між державою і церквою та створення реальних можливостей для реалізації свободи совісті громадян. Уже 23 квітня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий закон „Про свободу совісті та релігійні організації", який визначив принципові засади ставлення держави до релігійних організацій, визнав їх важливу роль у зміцненні моральності, гуманізму, громадянської злагоди і налагодженні співпраці між членами суспільства, а також заклав гарантії свободи совісті особистості [3, с. 10].

Були скасовані статті Кримінального та Цивільного кодексів України, які обмежували права віруючих і релігійних організацій. Релігійні фундації прирівняні до громадських організацій та одержали статус юридичних осіб. Питання власності, підприємництва, землекористування релігійних організацій, трудових відносин у них, доброчинної діяльності і т. ін. врегульовані відповідними законодавчими актами [4, с. 454].

Вагомим внеском у зміцнення духовності суспільства, утвердження в ньому високих моральних принципів став Указ Президента України від 7 квітня 2000 р. „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", а також утворення відповідно до нього Всеукраїнської координаційної ради з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян.

Усі ці обставини сприяли налагодженню релігійного життя національних меншин та швидкому зростанню кількості їхніх громад. Протягом 1992-1999 рр. число таких громад в Україні збільшилося із 175 до 655 [5, с. 458-459].

На кінець 90-х рр. в Україні існувала 41 громада Німецької євангелічно-лютеранської церкви. Серед них найпершою організаційно оформилась київська громада. Рішення про її створення було прийняте ще в 1989 р., у час існування Союзу. Проте реальні організаційні кроки почали здійснюватися після утворення незалежної Української держави, де для цього склалися необхідні передумови. Першими, хто активно взявся за справу організації громади, були киянки І. Вельш та Д. Євдокименко. Обидві жінки, глибоко віруючі, були пройняті бажанням відродити традиції свого народу [6, с. 94].

Першим кроком на шляху створення громади став візит у 1989 р. до Литви та ознайомлення з досвідом функціонування парафії в Ризі. Потім розпочалась підготовка до офіційної реєстрації. Було зібрано необхідну кількість членів громади, підготовлено статут, в основу якого покладені положення колишнього статуту, розшуканого в архіві, створено Раду громади у складі шести осіб та обрано її голову - Д. Євдокименко. Київська євангелічно-лютеранська громада була зареєстрована органами юстиції в грудні 1990 р., а її статут - у вересні 1991 р.

Протягом 1990-1991 рр. здійснювались заходи по відродженню богослужіння, інших духовних основ діяльності громади. З єпископату Литви надійшла необхідна література: примірники Біблії, катехізису та пісенників. Першим проповідником став семінарист з Риги К. Мамбергер. Почали налагоджуватися зв'язки з євангелічно-лютеранською церквою в Мюнхені. У жовтні 1990 р. мюнхенський продекан доктор Х. Рувандл запросив членів київської громади відвідати Німеччину, а в жовтні 1991 р. відбувся візит великої групи євангелічних лютеран з Мюнхена. Під час цього візиту в Києві пастором А. Вінтером уперше було похрещено більше десяти українських німців. У цей період виникла нагальна потреба в постійному пасторстві. На прохання громади цю відповідальну місію взявся виконувати пастор Х.-М. Негельсбах з Аугсбурга. 27 травня 1992 р. він прибув до Києва.

Уже на першому зібранні членів громади дорослими було висловлено бажання навчатись основам віри, що повинно було завершуватись конфірмацією, аби стати „рівноправними членами громади". Протягом чотирьох місяців до 70 дорослих приходили щонеділі до церкви з усіх районів міста. Вони вперше читали з Біблії і Малого катехізису Лютера. Вони вперше слухали, як біблійна віра у створення світу і наукова картина світу доповнюють одна одну. Конфірмація 48 дорослих чоловік стала великим і хвилюючим святом" [7, с. 96-98].

За словами пастора Г. Коча, національний склад київської громади є досить строкатим. Більшість її членів - нащадки російських і українських німців. Часто це люди, у яких батько чи мати, дід або баба були німецької національності. Але вирішальним фактором, який визначає приналежність до громади, є не національність, а сповідування віри [8, с. 103].

Недільні проповіді регулярно відвідують близько 40 % членів громади. З освяченням та введенням у дію церкви число це постійно зростає. Щосуботи проводиться дитяче богослужіння, яким керує група жінок. Робота з дітьми включає також уроки релігії. Для дорослих часто проводяться семінари, на яких розглядаються актуальні проблеми релігійного та церковного життя. Відновлена традиція конфірмації підлітків 14-17 років. Її проводять уже конфірмовані члени громади.

Окрема робота проводиться з молоддю. З 1992 р. регулярними стали зустрічі жінок і літніх людей. Жіноча група ініціювала проведення Всесвітнього дня молитви жінок України, який почав збирати під дахом церкви св. Катерини християнок різних конфесій. Активно працював створений при громаді жіночий