Одним з напрямів діяльності громади є дияконія - соціальна допомога. Функціонує дияконічна комісія, яка визначає конкретні адреси та розміри допомоги малозабезпеченим, хворим тощо. Вона співпрацює з німецькими дияконічними організаціями „Коллегіум Августинум" із Мюнхена та „Дияконічне об'єднання" з Цюссового в Передній Померанії.

Окрім Києва, найбільш чисельні євангелічно-лютеранські громади сформувалися в Дніпропетровську, Одесі, Луцьку, Миколаєві, Сімферополі.

Проте налагодженню повноцінного релігійного життя німців перешкоджали численні труднощі. Одна з них полягала у відсутності церковних споруд та молитовних будинків. На зведення нових, як правило, не вистачало коштів, а щоб повернути приміщення, які належали німецьким громадам у минулому, треба було домагатися від органів влади відповідних рішень, і часто така боротьба тяглася роками. Так, епопея повернення церкви святої Катерини, що в дорадянський час належала київській громаді, тривала майже сім років. Причин до такої ситуації було декілька: і звична практика чиновників зволікати з прийняттям рішень, і відсутність фінансування, і недостатня наполегливість керівництва громади в досягненні мети. Фінансові витрати на реставраційні роботи взяла на себе Євангелічно-лютеранська церква Баварії. Слід відзначити, що між Україною і Баварією, Києвом та Мюнхеном уже на початку 90-х рр. склалися досить тісні партнерські стосунки, налагодилося багатогранне співробітництво.

Як церковний внесок у примирення задумана декада миру, яка проводиться щороку. Протягом десяти днів довкола Дня народного трауру та Дня покаяння і молитви в багатьох громадах виходять на перший план заходи, в яких згадуються жертви війн і центральною є думка про примирення з колишнім ворогом [10].

З відновленням діяльності церков поновили свою роботу і їхні керівні органи. На початку 90-х рр. Німецька євангелічно-лютеранська церква України (НЄЛЦУ) була частиною НЄЛЦ Росії, України, Казахстану і Середньої Азії, центр якої знаходився в Санкт-Петербурзі. Резиденція єпископа НЄЛЦУ розташовувалась в Одесі. Вищим органом був Синод. Він періодично збирався на засідання, де обговорювались різноманітні питання церковного життя. Місце проведення засідань змінювалось. Так, перше засідання Синоду другого скликання проходило в Одесі 1-4 грудня 1994 р., друге - 2 грудня 1995 р. у Дніпропетровську. На Синод збиралися пастори, проповідники, а також делегати від громад України. На другому засіданні в Дніпропетровську було прийнято рішення написати й розіслати громадам Звернення про невтручання у справи общин громадських організацій - ВТН „Відергебурт" та Земляцтва німців Криму [11, с. 2]. У другій половині 90-х рр. Синод спрямовував свою діяльність на згуртування релігійних громад України, налагодження співпраці між ними. Важливу роль у цьому процесі відігравали і пасторські конференції.

Особливою подією в релігійному житті німців України стало відзначення 15-18 лютого 1996 р. 450-ї річниці з дня смерті Мартіна Лютера. Багато цікавих заходів пройшло у столиці та інших містах України: наукові читання, урочисті збори релігійних громад тощо. Найбільш широко Дні Лютера відзначалися в Києві. З ініціативи київської громади був проведений науковий колоквіум під девізом „Наш Бог - міцний оплот". Для території колишнього СРСР це була фактично перша наукова конференція, присвячена історії лютеранства.

У 1997 р. євангелічно-лютеранська громада Києва відзначила свій ювілей - 250 років від дня першого богослужіння. Ця дата викликала помітний інтерес до минулого як лютеранської церкви в цілому, так і її київської громади в багатьох віруючих, фахівців-теологів, істориків, філософів, інших науковців.

Отже, у 90-ті рр. XX - на початку XXI ст. в незалежній Українській державі склалися необхідні передумови для створення громадських організацій та налагодження релігійного життя національних спільнот. Більшість німців об'єдналася навколо ВНТ „Відегебурт" і євангелічно-лютеранської церкви. У місцях їхнього компактного проживання створювались релігійні громади. Найчисельнішою з них стала київська громада, яка однією з перших оформилась організаційно та домоглася повернення церковного приміщення. Німецька громада проводила активну роботу, направлену на задоволення духовних потреб віруючих, їх матеріальну підтримку, дослідження своїх історичних коренів та досвіду самоорганізації. Це стало прикладом для інших національних етносів України.

Джерела та література

Die Bibel. Einheitsbbersetzung der Heiligen Schrift Altes und Neues Testament. Lev 19,3-4 (Kultische und soziale Gebote: 19,1-37). - Paul Pattloch Verlag. Aschaffenburg, 1980.

Лойко Л. Громадські організації етнічних меншин України: кількісні параметри зростання, організаційна структура та принципи побудови // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 5.

Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 25; Конституція України (із змінами і доп.). - К., 2006.

Литвин В. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і рр. ХХ ст.). - К., 2001.

Тейзе Е. Новое основание общины - дело сильных духом женщин // Киев. Церковь св. Екатерины. Церковь, община, вера. Праздничное издание ко дню повторного освящения церкви. - К.; Мюнхен, 2000.

Негельсбах Х.-М., Негельсбах Э. Новая жизнь из старых корней // Киев. Церковь св. Екатерины.

Коч Г. Оазис в пустыне. Община лютеранских христиан в Киеве // Киев. Церковь св. Екатерины.

Deutscher (Німецький)Kanal. - 1995. - Січень. - № 1.

Релігія і церква. Діяльність громад // Поточний архів ВТН Відергебурт. 1995.

Deutscher (Німецький)Kanal. - 1995. - Грудень. - № 12.

Deutscher (Німецький)Kanal. - 1996. - Березень.