не переривалося до смерті Витаутаса. Воно, як і раніше, використовувалося для відособлення Литви від Корони; також, задля ще важливішого порозуміння із Зіґмундом, литовський господар припинив допомогу гуситам, хоча це, на думку Барбашева, й не знаменувало повного розриву між ними. За оцінкою автора, в 1429-1430 рр. утворюється "в певному сенсі дипломатичний союз проти Польщі" Витаутаса, Зіґмунда і маґістра Пауля Руссдорфа [2.-С.236].
Центральним питанням після Луцького з'їзду 1429 р. стає ідея коронації Витаутаса, яку активно підтримував Зіґмунд. На думку А.Прохаски, вся "інтрига" зі справою литовської корони була зініційована імператором і Орденом, а Витаутас виявився лише їх знаряддям [57.-S.3; пор.: 58.-С.89-90]; ця точка зору викликала рішучу й обґрунтовану критику з боку М. Дашкевича [8.-С.130,59].
Барбашев визнає, що спротив Польщі, де відбулося зближення між Йоґайлою і "баронами" перед небезпекою коронації Витаутаса, дещо похитнув рішучість останнього. Цьому сприяла й позиція папи, ймовірно, не без участі поляків [2.-С.255]. Очевидно, історик вважав Зіґмунда активнішим прибічником рішучих дій, аніж самого Витаутаса, який в останні дні життя піддався впливу Йоґайли й коронної канцелярії на чолі з Олєсницьким; в той же час він зауважує, що лише хвороба й смерть стали на заваді здійсненню справи коронації [2.-С.263].
Оцінюючи правління Витаутаса в цілому, Барбашев характеризує його як "нову добу" в історії Литви; в той же час він визнає, що безпрецедентна могутність ВКЛ відійшла в небуття разом з її творцем [1.-С.8, 12]. Але, на думку історика, це лише засвідчує масштаб особистості Витаутаса. До того ж його діяльність значно уповільнила фактичну реалізацію литовсько-польської унії, що мало велике значення, особливо для руського елементу ВКЛ.
Підсумовуючи вищевикладене, слід погодитися з деякими оцінками, даними дослідженням О. Барбашева вже сучасниками. Використання автором величезного джерельного матеріалу носить переважно характер хронологічного викладу маси фактів, причому, попри наміри історика [1.-С.УІ], не завжди критичного; праця рясніє повторами, поверненнями до вже висвітлених сюжетів. Втім, згаданий недолік є логічним результатом панування позитивістських підходів у тогочасній історіографії. Помітне й обмеження переважно військово-дипломатичною історією, мала увага до внутрішнього розвитку ВКЛ цієї доби, що, однак, має об'єктивною причиною характер джерельної бази дослідження. У цілому ж, безумовно, праця О. Барбашева не може не бути визнана помітним історіографічним фактом і віхою в становленні російської литуаністики.
Джерела та література
Барбашев А. Витовт и его политика до Грюнвальденской битвы (1410 г.). - СПб., 1885.
Барбашев А. Витовт. Последние двадцать лет княжения. 1410-1430. - СПб., 1891.
Барбашев А.И. Летописные источники для истории Литвы в средние века. - СПб., 1888.
Барбашев А. Мелкие исторические заметки. - СПб., 1905.
Каманин И. [Рец.: ] А. Барбашев. Витовт и его политика до Грюнвальденской битвы (1410 г.). - СПб., 1885 // Киевская старина. - 1885. - №9.
Антонович В.Б. История Литовской Руси. Лекции 1881-1882 г. - К., 1882.
Антонович В. Б. Очерк истории Великого княжества Литовского до половины ХУ столетия. - К., 1878. - Вып. 1.
Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. - К., 1885.
Беляев И. Рассказы из русской истории. - М., 1865. - Кн. І.
Пресняков А.Е. Лекции по русской истории. - М., 1939. - Т. ІІ. - Вып. 1. Западная Русь и Литовско-Русское государство.
Данилевич В. Очерк истории Полоцкой земли до конца ХІУ столетия. - К., 1896.
Петр из Дусбурга. Хроника земли Прусской. - М., 1997.
Никитский А.И. Кто такой был Гедимин? // Русская старина. - 1871. - №8.
Бобржинский М. Очерк истории Польши (Dzieje Polski). - СПб., 1891. - Т. ІІ.
15.Stadnicki K. Olgierd i Kiejstut synowie Gedymina w. xiecia Litwy. - Lwow, 1870.
Чубатий М. Державно-правне становище українських земель Литовської держави під кінець ХІУ в. // ЗНТШ. - 1924. - Т. CXXXIV-CXXXV; 1926. - Т. CXLIV-CXLV.
Карамзин Н.М. История государства Российского: В 12 т. - М., 1992-1993. - Т. ІУ- V.
Соловьев С.М. История России с древнейших времен // Сочинения: В 18 кн. - М., 1988. - Кн. ІІ. - Т. 3-4.
Коялович М.О. Лекции по истории Западной России. - М., 1864.
Коялович М.О. Чтения по истории Западной России. - 4-е изд. - СПб., 1884.
Смирнов М. Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшею. - Одесса, 1868. - Ч. І.
22.Smolka St. Rok 1386. W pieciowiekowa rocznice. - Krakow, 1886.
Шайноха К. Ядвига и Ягайло. - СПб; М., 1880-1882. - Т. І-ІІ.
Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - СПб., 1848. - Т. ІУ. Новгородские и псковские летописи.
ПСРЛ. - СПб., 1851-1853. - Т. V-VL Софийские летописи.
ПСРЛ. - СПб., 1856. - Т. Vn. Летопись по Воскресенскому списку.
ПСРЛ. - М., 1965. - Т. ІХ-Х. Патриаршая или Никоновская летопись.
Иловайский Д. История России. - М., 1884. - Т. ІІ.
Устрялов Н. Русская история. - 5-е изд. - СПб., 1855. - Ч. 1. Древняя история.
Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. - К., 1993. - Т. ІУ.
Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453. - Львов, 1863.
32.Stadnicki K. Bracia Wladyslawa-Jagielly Olgierdowicza krola Polski, wielkiego xiecia Litwy. - Lwow, 1867.
Грамоти ХІУ ст. (Пам'ятки української мови). - К., 1974.
Смоленские грамоты ХШ-ХІУ веков. - М., 1963.
Бестужев-Рюмин К. Русская история. - СПб., 1885. - Т. ІІ. - Вып. 1.
Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права.