В.М. Велігодський

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АВТОНОМІЇ В КРИМУ (1921 - 1991 рр.)

Пройдений Кримом шлях розвитку автономії підкреслив необхідність осмислення з позицій історичної науки тенденцій, особливостей, закономірностей і перспектив розвитку України, місця в ній Автономної Республіки Крим, з'ясування спроможності Української держави розв'язувати складні правові, етнонаціональні та соціально-економічні питання, виходячи з принципів демократії і входження України як цивілізованої держави до світового співтовариства.

У кожній державі залежно від особливостей її устрою, історичних, національних, географічних та інших особливостей автономія має специфічну правову форму.

Міжнародна практика розглядає автономію в декількох аспектах. Виділяють персональну, корпоративну і територіальну форми автономних утворень. Персональну і корпоративну автономію переважно створюють для об' єднання національних меншин. У свою чергу, територіальна автономія в залежності від обсягу повноважень поділяється на дві форми - політичну і адміністративну [1]. Адміністративна і політична автономія - це поняття, які застосовуються щодо державної або обласної автономії. Якщо автономна одиниця створюється у формі автономної республіки, тобто держави, то її прийнято називати політичною. Якщо автономна одиниця створюється у формі автономної області (округа), це т.зв. державне (національно-державне) утворення. Її статус нижчий, ніж автономної республіки і ближчий до статусу адміністративно-територіальної одиниці [2.- С.5-6]. Тому ця автономія часто називається науковцями адміністративною.

Прикладом адміністративної автономії є автономні утворення в Іспанії. Вони спочатку виникли на основі тимчасових статутів, які згодом, після прийняття відповідного законодавства, перетворилися на постійні. Остаточно в цій країні сформувалося 17 автономних утворень. Серед них основними є Каталонія, Галісія, країна Басків. Автономії отримали досить широкі повноваження у вирішенні своїх внутрішніх справ; місцеві мови були визнані офіційними разом з іспанською.

Важливим є досвід Іспанії у визначені принципу створення автономій. В цій державі етнічні спільності не тільки охоплюють території автономій, а виходять за їх межі. Так, каталонці в Іспанії проживають ще в Валенсії, у східній частині Арагону і на Балеарських островах; галісійці - на суміжних з Галісією землях Астурії і Кастілії - Леону; баски - в північній частині Наварри [3.-С.8-10]. Тут в основу автономізації було покладено не етнічний принцип, а адміністративний, який був започаткований в новій конституції держави і підтверджений на референдумах.

Державна автономія - це створення автономних утворень у вигляді автономних держав, або національно-державних утворень, які є елементами державного устрою відповідної держави. Державна форма територіальної автономії характеризується тим, що її носій має зовнішні ознаки держави - парламент, уряд, іноді конституцію, причому в загальнодержавній конституції визначається сфера законодавчої компетенції автономного парламенту. Місцева форма автономії таких ознак не має, а коло автономних прав територіальних одиниць визначається, як правило, звичайним законом.

Територіальним одиницям зі значною часткою інонаціонального (іноетнічного) населення, яке відрізняється особливостями свого побуту (найчастіше це острівні території), надається особливий автономний статус - національної автономії. Національна автономія - система організаційних форм, урахування інтересів окремих національних груп населення, які базуються на їх самоврядуванні. Виділяються три форми національної автономії:

Державна (обласна) автономія - це створення держав і національно-державних утворень відповідних етнічних спільнот.

Створення адміністративно-територіальних одиниць в місцях проживання національних груп - національних районів, волостей, сільрад і т. ін.

Створення національно-культурних автономій.

Таку автономію мають Аландські острови у Фінляндії, острівні й прикордонні області Італії, деякі автономні області Китаю, острів Гренландія в Данії та інші.

У нормативному документі "Основні принципи здійснення районної національної автономії в КНР", який було ухвалено в 1952 р., регулювалися такі важливі питання, як національний склад автономних одиниць, порядок встановлення їх кордонів. Було передбачено створення національних автономних районів трьох типів: з компактною групою населення однієї певної національності; з великою компактною групою певної національності за наявності у даному районі порівняно невеликих компактних груп населення інших національностей; з двома чи більше компактними групами різних національностей [4.-С.97]. Стаття 5 "Основних принципів" передбачала включення в національні автономні райони "районів і міст з китайським населенням". Це створювало протиріччя з самою ідеєю районної національної автономії. Органи влади, які створювалися в національних районах, не мали реальної влади, а їх конституційно-правовий статус був слабо визначений.

Аландські острови є однією з губерній Фінляндії. Їм гарантована територіальна цілісність, в автономії функціонують свій парламент і уряд з гарантованою компетенцією, існує своє громадянство. Причому громадяни Аландів автоматично отримують фінське громадянство, не навпаки (інші фінські громадяни, навіть оселившись на Аландах, аландського громадянства автоматично не отримують). Президент Фінляндії має право вето щодо аландських законів. Закон про автономію Аландів приймається фінським парламентом двома третинами голосів і схвалюється також більшістю в аландському парламенті [5.- С.133-134].

Досить своєрідна автономія Шотландії у складі Великобританії. Шотландія не має власних законодавчих і виконавчих органів, однак відповідно до Акта про унію 1707 р. за нею визнається право мати власну правову і судову системи, свою церкву, спеціальне представництво у Палаті лордів (у Палаті общин Шотландія представлена на загальних засадах) [6.-С.29-30].

У конституційному праві зарубіжних країн є також поняття культурно-національної автономії. Це форма самоорганізації громадян однієї національності для реалізації своїх національних, духовних, культурних, освітніх та інших інтересів.

Як правило, цей тип автономії існує у федеративних державах, якщо суб'єкти федерації організовані з урахуванням етнічного, релігійного і мовного складу населення. Так, у Канаді 9 провінцій - англомовні, а одна (Квебек) - франкомовна; у