Такого радянська система дозволити собі не могла, бо не існувало військової верстви, ще й володіння зброєю для мешканців СРСР було суттєво обмеженим.

Наступним етапом козацького вишколу була підготовка тих, хто мав ближчим часом йти на дійсну службу. Цей вишкіл здійснювався на рівні станиць та відділів (округів) відповідних козацьких військ [21.-Ф.669.-Оп.1.-Спр.22.-Арк.2-5].

Цей вид вишколу став основою для формування загальносоюзного руху "Ворошиловських кавалеристів" [22]. Цей рух передбачав навчання основним засадам кавалерійської військової служби допризовників. Відповідно до цих потреб існували гуртки та клуби з кавалерійського вишколу I та II ступенів [23]. Але клуби не творили специфічного військового середовища.

Окремо слід зупинитись на існуванні в Червоній армії двох основних видів військових формувань: кадрових та територіальних. Це стосується і кінноти. Особливо цікавим вважаю співставлення вишколу територіальних кавалерійських частин з системою козацьких вишкільних щорічних таборів. Головна відмінність полягала в тому, що козацькі вишкільні табори були основою для постійного удосконалення та збереження навичок козацького бойового та військового мистецтва для тих козаків, що пройшли строкову стройову службу у полках I черги [24]. Поряд із цим у зазначених таборах вишколювались ті козаки, що мали пільги на відстрочення чи уникнення стройової служби або тільки готувались до неї.

Тоді як для територіальних формувань Червоної Армії перебування у таборах замінювало бойовий та військовий вишкіл строкової служби у кадрових частинах.

Спільним був принцип періодичності та таборового характеру вишколу, запозичений радянською системою у козаків. Козацький вишкіл тривав у таборі один місяць, що мало місце і для територіальних військ, але після початкового 3-місячного вишколу [25.-С.3]. До того ж, бійці територіальних формувань прибували до учбових таборів лише впродовж визначеного строку служби (2 роки), тоді як козаки вишколювались у них і до, і після строкової до - 33 років [24.-С.2455; 26].

Порівнюючи зміст і форму таборового вишколу козаків і територіальних бійців, слід відзначити наявність як подібного, так і відмінного під час цього вишколу. Подібними є основні бойові дисципліни і засоби їх досягнення (володіння конем, використання зброї, стройові заняття, сторожова і патрульна служба, статути, фізична підготовка і т. ін., що досягалося шляхом занять на плацу чи в полі).

Основна відмінність вишколу полягала у визначенні його пріоритетів. Ці пріоритети чітко фіксуються кількістю часу, що приділявся на опанування відповідної дисципліни. Так, козаки- кіннотники під час таборового вишколу переважну увагу приділяли опануванню (збереженню) основ індивідуального бойового мистецтва (володіння холодною зброєю у пішому та кінному положеннях становило понад 33% часу загальних навчань, володіння конем, джигітовка, стрілкова підготовка) та колективним діям військового мистецтва (відпрацювання тактично-оперативних дій відповідним підрозділом чи частиною) [24.-С.2458-2460]. За таких обставин забезпечувався високий індивідуальний рівень козацького бойового мистецтва (переважно за допомогою холодної зброї) та здатність вести колективні військові дії.

На відміну від козаків, територіальні бійці у таборах левову частку часу, що йшов на вишкіл, приділяли політзаняттям. Так, під час початкових 3-місячних зборів на політзаняття відводилось 72 години, а на володіння конем та навчання з використанням холодної зброї - разом 55 годин у шабельних ескадронах (у кулеметних ще менше) [25.-С.68]. Під час одномісячних зборів у подальшому відпрацювання індивідуального мистецтва володіння пікою і шашкою взагалі не передбачалося, тоді як на політзаняття виділялось 20 годин (не беручи до уваги вивчення статутів) [25.-С.80].

Для порівняння, у козацьких таборах за один місяць на вивчення статутів та ідеологічну "обробку" виділялось разом до 9 годин, а на володіння шашкою і пікою - 58-62 години [24.-С.2492- 2495].

До речі, зазначені пріоритети територіального бойового вишколу Червоної армії не були винятком, а чітко відповідали вимогам відповідного навчання у кадрових частинах. Такі засади чітко визначалися відповідними нормативними актами, що вимагали за час таборового вишколу опанувати ті навички, що їх за рік служби опановували кадрові кавалеристи. Отже, зазначені пріоритети в бік не бойового, а ідеологічного "зомбування" військовослужбовців мали місце в усіх частинах Червоної армії у 30-ті роки ХХ ст.

Це чітко підтверджується "Руководством по боевой подготовке РККА" за 1930 рік.

Так, за один рік служби у кадрових частинах за планами із загального розрахунку в 1225 годин виділялось: на політзаняття - 191 година; стройову - 73 год., стрілкову - 199 год., володіння холодною зброєю - 14 годин, вольтижировка - 8 годин [25.-С.60-61]. На другий рік із загальної кількості 617 годин виділялось на: політзаняття - 128 год., стройову - 28 год., стрілкову - 95 год., холодну зброю - 6 годин [25.-С.61].

Отже, зазначені пріоритети вишколу чітко підтверджують, що головну увагу в СРСР приділяли ідеологічній обробці молодого покоління під час перебування у Червоній армії замість навчання військовій справі. Знання комуністичних постулатів були важливішими для сталінської верхівки від володіння зброєю. Абсурд, який був реальністю.

Проте, з огляду на суспільно-політичну ситуацію, що склалась у Радянському Союзі наприкінці 20-х - на початку 30-х років, такі пріоритети комуністичної влади стають зрозумілими. Справа полягала в тому, що радянський режим в цей час якраз завершував ліквідацію основ непу у промисловості та проводив політику суцільної колективізації на селі. Поряд із цим розпочиналась кампанія