Таким чином, постнекласична системна соціологічна теорія Н.Лумана уможливлює оновлення і зміцнення методологічних засобів історичної науки на її власному "ґрунті", без "мімікрії" під природничі науки. Головне - знаходять розв'язок проблеми, викликані суперечностями в традиційних тлумаченнях історичного факту: суб'єктивністю-об'єктивністю, процесуальністю-завершеністю, однорідністю-різнорідністю, системністю-індивідуальністю. При цьому зауважимо, що здійснене німецьким соціологом методологічне "роз'єднання" суспільства і людей (їх свідомості) не перекреслює гуманітарного характеру історії. Людина із реальності, з історії нікуди не зникає, але як окрема психічна система чи система свідомості має й вивчатися окремо, із залученням методів відповідних наук. Причому для гуманітарних наук це вивчення відбувається знову ж таки на підставі дослідження суспільних комунікацій людини, позаяк безпосередньо досліджувати чужу свідомість та її автопоезис неможливо суто практично. Та й усі дані про людей ми теж здобуваємо винятково з комунікацій - історичних джерел. Тож і життєписи історичних персонажів, здійснювані з залученням методів психології, теорії свідомості тощо, в кінцевому рахунку залишаються окремою частиною опису суспільства - хоч і локалізованою навколо цих постатей, проте інтегрованою в загальносуспільний контекст.

Також зазначимо, що застосування теорії Н.Лумана в історичних дослідженнях жодним чином не вимагає їхньої переорієнтації на "мову" цієї теорії, як і не передбачає відмови історичної науки від її "класичних" занять - безпосередньо емпіричних досліджень, відкриття невідомих фактів минулого, або ж, що те саме, - "закриття білих плям" історії. Йдеться про іншу сферу наукових розвідок - історичні узагальнення, системний аналіз тощо та про сучасні методи їх проведення. Утім, питання про аналіз історичних джерел, відповідно до вказаної методології, потребує висвітлення в окремій статті.

Джерела та література

Степин В.С. Теоретическое знание. - М., 2000.

Мелков Ю.А. Факт в постнеклассической науке. - К., 2004.

Устюгова Е.Н. Стиль и культура: опыт построения общей теории стиля. - 2-е изд. - СПб., 2006.

Касьянов Г.В. Сучасна історія України: проблеми версії, міркування // Український історичний журнал. - 2006. - № 6.

Хвостова К.В., Финн В.К. Проблемы исторического познания в свете современных междисциплинарных исследований. - М., 1997.

Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках. - К., 2001.

Конт О. Курс позитивной философии // Родоначальники позитивизма - СПб., 1912. - Вып. !V.

Милль Д.С. Система логики силлогистической и индуктивной: Изложение принципов доказательства в связи с методами научного исследования: Пер. с англ. - М., 1900.

Копосов Н.Е. Как думают историки. - М., 2001.

Гуревич А.Я. Что такое исторический факт? // Источниковедение. Теоретические и методологические проблемы. - М., 1969.

Дюркгейм Э. Метод социологии // Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение /Пер. с фр. - М., 1995.

Блок М. Апология истории или ремесло историка / Пер. с фр. Изд. 2-е, доп. - М., 1986.

Историческая наука в ХХ веке. Историография нового и новейшего времени стран Европы и Америки: Учебное пособие для студентов / Под ред. И.П.Деменьева, А.И.Патрушева - М., 2002.

Гемпель К.Г. Функция общих законов в истории // Вопросы философии. - 1998. - № 10.

Дьяков В.А. Методология истории в прошлом и настоящем. - М., 1974.

Жуков Е.М. Очерки методологии истории. - М., 1980.

Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. 2-е изд., доп. - М., 2003.

Барг М.А. Категории и методы исторической науки. - М., 1984.

Иванов В.В. Методология исторической науки. Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по специальности «История». - М., 1985.

Ионов И.Н. Судьба генерализирующего подхода к истории в эпоху постструктурализма (попытка осмысления опыта Мишеля Фуко) // Одиссей. Человек в истории. 1996. - М., 1996.

Библер В.С. Исторический факт как фрагмент действительности (логические заметки) // Источниковедение. Теоретические и методологические проблемы. - М., 1969.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2 т. Пер. з англ. - К., 1994. - Т. 2.

Поппер К. Р. Нищета историцизма: Пер. с англ. - М., 1993.

Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук // Бэкон Ф. Соч. В 2 т. Пер. с лат. - М., 1977-1978. - Т 1.

Савельева И.М., Полетаев А.В. Знание о прошлом: теория и история: В 2 т. Т.1: Конструирование прошлого. - СПб., 2003.

Космина В.Г. Органіцистська методологія в теоріях локальних цивілізацій // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2007. - Вип. 18.

Данилевский Н. Я. Россия и Европа. - М., 1991.

Шпенглер О. Закат Европы. - Мн. - М., 2000.

Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории: Сборник / Пер. с англ. - 2-е изд. - М., 2003.

Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М., 1996.

Уайт Х. Метаистория. Историческое воображение в Европе ХІХ века. Пер. с англ. - Екатеринбург, 2002.

Копосов Н.Е. Хватит убивать кошек! Критика социальных наук. - М., 2005.

Соколов Б.Г. Генезис истории. - СПб., 2004.

Гуревич А.Я. О кризисе современной исторической науки // Вопросы истории. - 1991. - №2-3.

Корнев В.В. Кризис исторической науки в России // Кентавр. - 1994. - № 4.

Копосов Н.Е. Кризис социальных наук во Франции // Вестник Российской академии наук. - 1998. - № 12.

Эксле О.Г. Факты и фикции: о текущем кризисе исторической науки // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. Под ред. Л.П. Репиной. - М., 2001. - Вып. 7.

Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. - М., 2003.

Пригожин И.