Третьою причиною Ю. Мухін вважає різницю в сферах пріоритетності діяльності Адольфа Гітлера і Йосипа Сталіна як керівників. А. Гітлер був компетентніший у військовій галузі, а Й. Сталін - як економічний менеджер. Дослідник відзначає, що для того, щоб знайти талановитих воєначальників, "начальник зобов'язаний спускатися глибоко вниз, шукати таланти внизу. Гітлер це робив - він брав активну участь у навчаннях різних рівнів, знайомився з тисячами офіцерів, .Сталін же, повторюю, воювати не мріяв, військовим вождем ставати не збирався, на військові навчання і знайомство з перспективними офіцерами і генералами у нього просто не було часу" [6, с.246].

У ранній версії гіпотези "командирів мирного часу" Ю. Мухін ще надає пріоритетну увагу репресіям 1937-1938 рр. Проте логіка розвитку цієї гіпотези вимагає її розширення. Вона також вимагає розгляду питання про компетентність всього кадрового офіцерства, а не тільки компетентність учасників групи М. Тухачевського.

Вивчення проблеми кваліфікаційного рівня військової еліти в традиційній історіографії досить добре розроблене. У ній прийнято оперувати наступними параметрами: наявністю і рівнем формальної військової освіти, стажем служби у армії взагалі і стажем перебування на даній конкретній посаді. Останнім часом був запроваджений ще один параметр - безперервність командного стажу, тобто проходження без пропусків ієрархії командування взводом - ротою - батальйоном - полком - дивізією - армією - округом. Джерельна база для виявлення цих параметрів добре відома. Як прихильники тези про високий кваліфікаційний рівень групи М. Тухачевського, так і їх супротивники широко оперують цими даними.

Такі параметри, також використовувані в традиційній історіографії, як визначення кваліфікаційного рівня за підсумками практичного командування бойовими діями в ході операцій Громадянської війни і теоретичні розробки 20-30-х років використовувати на даному етапі вивчення джерельної бази нераціонально.

На жаль, теза про високий кваліфікаційний рівень тих або інших полководців базується, в основному, на воєнній пропаганді епохи Громадянської війни і полемічних матеріалах політичної боротьби 1920-1930-х рр. Без широкого вивчення первинних оперативних документів РСЧА часів Громадянської війни і введення їх в науковий оборот, встановити персональну відповідальність як за перемоги, так і за поразки представляється неможливим. Отже, встановити кваліфікаційний рівень радянської військової еліти спираючись на підсумки операцій Громадянської війни в даний час навряд можливо.

Використовувані як аргументи цитати із публічних виступів і друкарських матеріалів не можуть бути доказами теоретичних поглядів представників військової еліти. Ці погляди відображені: у так- тико-технічних обґрунтуваннях на ті або інші типи бойової техніки, штатних розкладах з'єднань різних видів військ, пропорційному співвідношенні видів військ, програмах навчання військово- навчальних закладів і бойових статутах. Лише вивчення цієї джерельної бази, зі встановленням персональних розробників і матеріалів дискусій серед військової еліти по рішенню даних питань, дозволить встановити їх реальні теоретичні погляди.

Таким чином, в традиційній історіографії, на жаль, використовуються вельми формальні і кількісно обмежені параметри при вивченні проблеми кваліфікаційного рівня військової еліти.

На початок ХХІ століття стала яскраво видна криза при вивченні проблеми кваліфікаційного рівня радянської військової еліти. Він виявився в наступному: по-перше, проблема кваліфікаційного рівня військової еліти розглядалася в традиційній історіографії як один з другорядних елементів вивчення проблеми репресій 1937 року, тому закономірна відсутність теоретичної бази; по-друге, відсутність методики вивчення даної проблеми; по-третє, нерозробленість джерельної бази

У 2004 році виходить праця Ю. Мухіна "Батьки-командири". Вона має унікальну форму спільної роботи мемуариста й історика- дослідника. У цьому дослідженні Ю. Мухін і виклав повну версію гіпотези "командирів мирного часу" та тісно пов'язаний з нею посадово-функціональний метод.

Сутність цієї гіпотези зводиться до того, що значна кількість військової еліти мирного часу не володіє якостями, необхідними для військового професіонала. Причому це явище має системний характер.

Природно для доказу цієї тези була потрібна розробка спеціального методу. Ним і став посадово-функціональний метод. Він передбачає побудову ідеальної моделі необхідних для даної діяльності якостей і порівняння цієї ідеальної моделі з реальною.

Свій аналіз Ю. Мухін розпочав із виявлення функцій кадрового офіцерства як соціальної страти. Дослідник указує: "Прогрес йде у напрямі все більшого й більшого розподілу праці і з цим нічого зробити не можна. У плані цього розділення необхідно виділити із суспільства частину людей, які б уміли знищувати зовнішнього ворога у тих випадках, коли це потрібно. „.У суспільстві повинні бути й люди, які проблемами знищення ворога повинні займатися спеціально: знати про це все, що тільки можливо, й уміти все, що для цього потрібно. Ці люди - офіцери. Враховуючи, що в реальній війні ризик загибелі офіцерів більший, ніж ризик середнього громадянина в мирному суспільстві, суспільство надає офіцерам величезні пільги: вони звільнені від проблеми "здобувати у поті чола хліб свій насущний", їм встановлюються високі доходи, а на пенсію їх відпускають часто ще в розквіті років. Суспільство як би кредитує офіцерів із надією, що з початком війни офіцери цей свій борг йому повернуть своєю хоробрістю, сміливістю, чесністю і самовідданістю. Тільки у такому разі суспільству є сенс утримувати офіцерів - людей, готових за це суспільство прийняти смерть у бою. Сама по собі їх смерть