В. Замулін у своїй монографії 2007 року "Курський злам. Вирішальна битва Вітчизняної війни" ввів 118-сторінковий розділ "Командири Вогненної дуги", де спробував розглянути питання про професіональну компетентність командного складу Червоної Армії, використовуючи як джерельну базу бойові характеристики і особисті справи офіцерів [2, с.130-248]. Він же вказав, що джерельна база з даної проблеми у історіографії практично не розроблена.

Проте, як бачимо, до розробки універсальної методики виявлення боєздатності командного складу армій країн - учасниць глобальних воєн дослідники тільки приступили. Проте гіпотеза "командирів мирного часу" й у сучасному стані викликає ірраціональний гнів з боку офіцерського корпусу. Так президент Академії воєнних наук Російської Федерації М. Гарєєв веде наукову дискусію з Ю. Мухіним з 2001 року, і відмінно знає, що до ліберального напряму пострадянській історіографії, той не має ніякого відношення. Однак в своїй програмній статті 2006 року "Про об'єктивне освітлення воєнної історії Росії", оголосивши найбільшою загрозою для об'єктивного вивчення історії "ультраліберальний історичний нігілізм" [1, с.32], він вніс до списку найбільш шкідливих дослідників і досліджень ліберального напряму дослідження Ю. Мухіна "Батьки- командири" [1, с.33-35].

Ю. Мухін частково розв'язав деякі методичні проблеми. Зокрема, для виміру хоробрості він запропонував використовувати коефіцієнт, який відображає співвідношення кількості убитих і поранених до кількості узятих в полон. Використання цього коефіцієнта дозволило досліднику зробити висновок, що в порівнянні з Першою Світовою війною бойова стійкість в РСЧА "генералів була в 6,5 разів вищою, ніж при цареві, бойова стійкість офіцерства була в 8 разів вищою, а стійкість солдатів - у 17 разів" [4, с.326]. Також дослідник зауважив, що як у роки Першої Світової війни, так і в роки Другої Світової війни найвищу бойову стійкість виявляли офіцери, а найнижчу - генералітет. Шкода, що вчений не провів вивчення бойової стійкості РСЧА в порівнянні з бойовою стійкістю армій інших країн - учасниць Другої Світової війни.

Для дослідження проблеми некомпетентності воєначальників Ю. Мухін запропонував використовувати таку методику.

Спочатку вивчити прийняту стратегію, а саме погляди воєначальників на те, якого ворога треба знищити, тобто, "як виглядатиме цей ворог, чим буде озброєний, знаходитиметься в укриттях, чи у чистому полі, атакуватиме відкрито, чи застосує партизанську тактику" [4, с.328].

Наступний етап - з'ясування, хто з воєначальників пропонував яку тактику, тобто, як вони представляли дії своїх солдатів із знищення ворога.

І останнім етапом є з'ясування технічної політики. Воєначальники повинні замовити у конструкторів зброю, не яку завгодно, а відповідно до обраної ними тактики.

Далі все це треба співвіднести з реальним ходом військових дій. Відсоток прогностичності передвоєнної діяльності кожного воєначальника і дасть можливість визначити його реальну професіональну компетентність.

Провівши аналіз діяльності М. Тухачевського за цією методикою, з використанням фактографічного матеріалу О. Широкорада і досвіду Другої Світової війни, Ю. Мухін зробив висновок: "Тухачев- ський, який замовляв для Червоної Армії артилерію, був або відвертим ворогом, або відвертим ідіотом" [4, с.329].

Продовжив свою роботу за дослідженням гіпотези "командирів мирного часу" Ю. Мухін у праці 2007 року "Якби не генерали! Проблеми військового стану". Проте ця 700-сторінкова монографія не містить нових методичних розробок, а є швидше фактографічним доповненням до ранніх праць дослідника.

Ці методичні розробки Ю. Мухіна використовуються в імперському напрямі. Зокрема, О. Ісаєв у праці "Георгій Жуков. Останній доказ короля" розглядаючи проблему бойових дій з3 армії під Вязьмою, використовує теоретичну розробку Ю. Мухіна - посадово- функціональний метод. Проаналізувавши оперативні документи Західного фронту і 33 армії, мемуари, присвячені цій проблемі, О. Ісаєв приходить до висновку, що причиною невдачі цієї операції стало те, що М. Єфремов не зважився відриватися від лінії постачання. Далі дослідник указує, що якби на чолі 33 армії були сміливіші командувачі, наприклад, К. Рокосовський або Г. Захаров, то замість поразки було б як мінімум досягнуто оперативного успіху.

Таким чином, алгоритм використання посадово- функціонального методу при вивченні кваліфікаційного рівня військової еліти представляється наступним.

Спочатку визначається інтелектуальний параметр, тобто довоєнні уявлення представників еліти про противника, тактичні прийоми, тактико-технічні обґрунтування на бойову техніку і порівнюється з ходом бойових дій. Міра прогностичності і є критерієм професійних знань.

Потім визначається такий параметр як сміливість.

Останнім параметром, що вивчається, є хоробрість.

При вивченні інтелектуального параметра необхідно розглянути таку джерельну базу, як тактико-технічні обґрунтування на ті або інші типи бойової техніки, штатні розклади з'єднань різних видів військ, пропорційне співвідношенні видів військ, програми навчання військово-навчальних закладів і бойові статути.

Одним з параметрів, що найважче вивчаються, є сміливість. Його вивчення вимагає використання первинних оперативних документів: як власних, так і противника. Оперативні документи противника показують нам, яких рішень він остерігався і на які розраховував. Порівнявши їх з власними оперативними документами, дослідники можуть визначити коефіцієнт сміливості. Крім того, можна використовувати такий специфічний показник, як кількість певних бойових дій проведених командиром. У кожному виді військ це свій тип бойових дій. Робота по їх встановленню тільки почалася. В. За- мулін наприклад указує, що