пострадянська історіографія, знову підмінила вивчення проблеми кваліфікаційного рівня військової еліти, проблемою вивчення обґрунтованості репресій групи "червоних мілітаристів". Цим же шляхом пішли представники класичної лінії імперського напряму. Дослідники як ліберального напряму, так і класичної лінії імперського напряму, знов зосередилися на вивченні все тій же, відомою з радянських часів, джерельної бази.
Таким чином, проблема компетентності військової еліти залишалася фактично неопрацьованою. Першим вказав на це О. Широкорад. Дослідник відзначив, що необхідно перейти від проблеми обґрунтованості репресій власне до проблеми компетентності військової еліти.
Як розробку теоретичної бази вивчення проблеми компетентності військової еліти - гіпотезу "командирів мирного часу", так і розробку методики її вивчення - посадово-функціональний метод, наскільки нам відомо провів Ю. Мухін. У своїх роботах "Вбивство
Сталіна і Берія", "Батьки-командири", "Якби не генерали! Проблеми військового стану" він сформулював як основні положення гіпотези "командирів мирного часу", так і методику використання посадово- функціонального методу.
Використання як робочої гіпотези - гіпотези "командирів мирного часу", і застосування посадово-функціонального методу вимагає використання іншої джерельної бази. У неї входять: тактико- технічні обґрунтування на ті або інші типи бойової техніки, штатні розклади з'єднань різних видів військ, пропорційне співвідношенні видів військ, програми навчання військово-навчальних закладів, бойові статути, первинні оперативні документи як власні, так і противника, бойові характеристики, обліково-послужні картки, мемуари військових діячів.
До безперечних достоїнств посадово-функціонального методу і гіпотези "командирів мирного часу", відноситься те, що вони, по- перше, розроблені як спеціалізовані інструменти пізнання, саме компетентності військової еліти. До цього в пострадянській історіографії використовувалися методи, привнесені з інших галузей історичної науки, перш за все політичній історії, що обмежувало пізнавальні можливості дослідників.
По-друге, мають універсальний характер для вивчення проблеми компетентності військової еліти. Хоча вони розроблялися як інструмент пізнання компетентності військової еліти СРСР перед Другою Світовою війною, проте їх універсальність дозволяє застосувати їх при вивченні, наприклад, української військової еліти доби Гетьманату і Директорії.
Поза сумнівом, що жодна гіпотеза і жоден метод не мають універсального статусу. Природно, що і розглянутий посадово- функціональний метод і гіпотеза "командирів мирного часу" мають свої недоліки, потребують подальшого вдосконалення. Також зрозуміло, що джерельна база, використання якої вони вимагають розроблена дуже слабо. Це досить тривала робота, що вимагає залучення значної кількості дослідників.
Відомі на теперішній час заперечення проти використання посадово-функціонального методу і гіпотези "командирів мирного часу" мають дуже специфічний характер. Перш за все і аргументи М. Гарєєва, і аргументи О. Ісаєва носять аксіологічний характер. М. Гарєєв заявляє, що їх використання веде до очорнення історії Радянської Армії, О. Ісаєв заявляє, що їх використання руйнує командну вертикаль армії в локальних війнах. Проте ні той, ні інший не наводять власне аргументів проти науковості посадово- функціонального методу і гіпотези "командирів мирного часу".
Як представляється, аксіологічні заперечення проти використання даних пізнавальних інструментів, висунуті в Російській Федерації, не є значущими для української історичної науки.
Джерела та література
Гареев М.А. Об объективном освещении военной истории России // Новая и новейшая история. - 2006. - № 5.
Замулин В.Н. Курский излом. Решающая битва Отечественной войны. - М., 2007.
Исаев А.В. Георгий Жуков. Последний довод короля. - М., 2006.
Лебединцев А.З., Мухин Ю.И. Отцы-командиры. - М., 2004.
Мухин Ю.И. Если бы не генералы! Проблемы военного сословия.- М., 2007.
Мухин Ю.И. Убийство Сталина и Берия. - М., 2003.
Широкорад А.Б. Битва за Крым. Годы 1941-1944. - М., 2003.