Для подальшого становлення держави важливим було створення такої влади, яка б була визнана і громадянами країни і іншими країнами світу, як органи які уповноважені представляти державу та народ у міжнародних відносинах.

Союзний центр зволікав з проведенням політичної реформи і за таких умов деякі союзні республіки стали перебирати на себе владні повноваження. Головною рушійною силою українського суверенітету була Верховна Рада. У діяльності Верховної Ради УРСР та незалежної України виділяють два етапи: до і після проголошення незалежності [3, с.185].

Роль громадських рухів в розкладі радянської системи та закладені основ політичної системи незалежної держави досить велика, але не головна. Є тут певна роль і правлячої на той період комуністичної партії.

Важливим чинником в процесі становлення політичної системи України були відмінності регіонів. Вони відчувалися не тільки в економічному, культурному сенсі, але і в участі їх представників в органах влади республіки та СРСР в радянський період.

Проблема загострюється в перехідний період, із-за того що українські організації різних регіонів включаються в політичну боротьбу. Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст. регіональний фактор стає одним із вирішальних в становленні політичної системи України. Відіграє значну роль в закладені основ багатопартійної системи, формуванні політичної еліти. Так, наприклад, перші Президент України Л.Кравчук та Л.Кучма під час виборів робили опір на партійну еліту південно-східного регіону.

Спираючись на аналіз регіонального розподілу представників еліти у різних сферах діяльності робимо висновок: так лідерами за кількісним показником серед представників районних, обласних та місцевих органів влади є донеччани - 7% та вінничани - 7%; серед представників найвищих органів влади найбільша кількість припадає на Київ та Київську область - 13% та 9% відповідно та на Житомирську область - 7%; серед політиків лідерство належить Донецькій та Львівській області - по 7% [2, с.83].

Регіональний вплив партій заважав створенню повноцінної правлячої партії. Жодна з політичних партій не могла отримати широкої соціальної підтримки.

Політична система Української РСР починає зазнавати змін в останні роки «перебудови». У 1989 р. були внесені істотні поправки до проекту закону про вибори до Верховної Ради УРСР. Закон «Про зміни і доповнення Конституції (основного Закону) Української РСР» прийнятий 27 жовтня 1989р. значно змінив розстановку партійних сил. Комуністична партія була позбавлена за ст. 84 Конституції права висування кандидатів у народні депутати. За цією статтею передбачалося, що до виборчих бюлетенів може бути включено будь яку кількість депутатів. За ст.12 Конституції більш чітко визначалася компетенція Верховної Ради. На даній основі були прийняті закони «Про вибори народних депутатів Української рСр» та « Про вибори депутатів місцевих Рад».

Оцінку закону дав В.Бойко, в той період голова Центральної виборчої комісії, він відзначив, що вдосконалюється механізм політичної системи [4,с.3]. Вибори набули демократичності. Утворений Демократичний блок претендував на депутатські мандати разом з комуністами. Формування демократичної партійної еліти проходило в рамках однопартійної політичної системи, тому викликало деякі труднощі. В результаті виборів 1990 р. Демократичний блок був представлений 111 народними депутатами, переважно представниками Західного регіону України. 373 - депутата від КПУ, але не всі з них підтримували лінію керівництва КПУ [3, с.186].

У Верховній Раді УРСР першого (XII) скликання виникли гострі політичні протиріччя. У червні 1990 р. виникає Народна Рада,що об'єднала депутатів національно-демократичної орієнтації. На противагу Народній Раді утворюється депутатська група «За Радянську суверенну Україну» або «група 239». На перших засіданнях Верховної Ради відкрито домінувала ліва більшість, так звана «група 239», але згодом сторони стали більше тяжіти до компромісних рішень. Було проведено значну роботу щодо оптимізації організаційної структури Верховної Ради. Були конкретизовані й права і обов'язки депутатів, чому сприяв Закон України «Про статус народного депутата». Законом України «Про об'єднання громадян» (від 16 червня 1992 р .) закріплені правові основи діяльності партій.

Верховна Рада УРСР та незалежної України першого (XII) скликання посідає вагоме місце в новітній історії України. II робота здійснювалася у надзвичайно складних умовах: крах СРСР, утворення незалежної України, формування державних органів влади.

Аналіз подій 1989-1993 рр. дає змогу зробити висновки щодо формування політичної еліти в Україні. Відзначаємо високий ступінь спадковості вітчизняної еліти, особливо її бюрократичної складової. З одного боку, відбувається плавний перетік держслужбовців радянських часів в органи влади незалежної України, це свідчить про певний застій у лавах вітчизняної еліти. Про застій свідчить і аналіз вікового складу української еліти. Прийшли висновку про те, що посади в органах влади посідали особи віком 50-60 років. Формування елітних прошарків в Україні потребувало і потребує суспільних змін.

Джерела та література

Круглікова Н. Механізм формування, проблеми та перспективи розвитку політичної еліти в сучасній Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук. пр. УАДУ. - Вип. 2. - Одеса, 1999.

Роль еліт у трансформаційному суспільстві // Збірник матеріалів «Круглого столу». - К., 2003

Древаль Ю.Д. Парламентаризм у політичній системі України (політико- правовий аналіз). - Харків, 2003

На шляху до народовладдя // Радянське право. - 1991. - № 1