М. О. Фролов

НОМЕНКЛАТУРНА ЕЛІТА УКРАЇНИ ТА СОЦІАЛЬНО- ПОЛІТИЧНІ ДЖЕРЕЛА ЇЇ ФОРМУВАННЯ У 1920-1930-Х РР.

Радянський період історії України продовжує залишатись у центрі уваги сучасного суспільства. Навколо багатьох подій цього періоду ведеться гостра політико-правова та наукова дискусії. Тому все більше викликає зацікавленість той прошарок більшовицьких діячів, який керував протягом більше, ніж семи десятиріч другою за розмірами, політичною та економічною вагою республікою у складі СРСР. Навіть понятійне визначення цього керівного прошарку радянської України не є сталим, загальновизнаним. Тому вважаємо за необхідне ще раз повернутися до дискусії щодо визначення поняття, яке б максимально точно окреслило керівну верхівку радянської республіки у 1920-х - 1930 рр. і пізніше соціально-політичні джерела її формування.

Треба одразу підкреслити, що головна дискусія сьогодні точиться навколо наукової точності застосування по відношенню до керівної верхівки радянської України поняття "політична еліта". Оцінка історичних явищ і подій з точки зору сучасної теорії еліт є ще маловідомою методологічною базою для вітчизняних істориків, тому застосування поняття "політична еліта" викликає зрозуміле опонування.

Найбільш послідовним та відомим критиком методологічних засад теорії еліт по відношенню до радянської періоду історії України є М.С. Дорошко [1, с.7-8; 2, с. 18-24]. Він вважає, що поняття "номенклатура" є самоназвою того керівного прошарку, що прийшов до влади на теренах колишньої Російської імперії внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. [3, с.451].

На наш погляд, більшості дослідників погодитись з нашою точкою зору щодо вживання терміну "еліта" по відношенню до тих діячів, які здійснювали політичне керівництво СРСР і радянською Україною, заважає стереотипне розуміння цього поняття. Чомусь вважається що політична еліта існує тільки тоді, коли її представники відповідають найвищим цивілізаційним стандартам походження, освіти, виховання, культури, фахової та управлінської підготовки, політичного досвіду та патріотизму. Насправді, належність до політичної еліти визначається доступом до владних важелів. У світовій історії є багато прикладів, коли у певні періоди політичну або правлячу еліту складали найганебніші представники того чи іншого народу, демагоги, популісти і просто політичні авантюристи. Історія, України не є виключенням. Окрім політичної еліти існують інтелектуальна, військова, економічна, культурна, які мають інші ознаки.

Політична еліта існує у будь-якому суспільстві, тобто і в комуністичному також. її утворює окрема соціальна група, представники якої беруть участь у плануванні, формулюванні, ухваленні та реалізації політичних рішень, мають у своєму розпорядженні необхідні важелі влади та владні повноваження. Ця група діячів здійснює контроль за розвитком економіки, соціальної та гуманітарної сфери суспільства, засобів масової інформації, зовнішньої та внутрішньої політики, армії та правоохоронної системи. Вона впливає на формування ідеології та суспільної свідомості.

Якщо вживання поняття "політична еліта" по відношенню до керівної верхівки СРСР і радянської Росії у нас не викликає сумніву, то застосування цього поняття по відношенню до керівництва УСРР- УРСР все ж таки потребує уточнення. Необхідність такого уточнення формується визнанням загальновідомих фактів: радянська Україна була у складі унітарної держави і ніколи не мала ознак навіть автономії, керівний склад УСРР-УРСР був залежним від рішень загальносоюзного керівництва і не проводив своєї внутрішньої та зовнішньої політики; політична верхівка радянської України була складовим елементом загальносоюзної номенклатури керівних кадрів. Вона виконувала функції регіональної політичної еліти, але одночасно підпорядковувалась політичній еліті СРСР і діяла як складова загальносоюзного виконавчого механізму влади. Тому регіональну політичну еліту в УСРР-УРСР треба все ж таки вважати номенклатурною елітою. Це визначення першим запропонував Ф.Г. Турченко. Його аргументація досить вагома: не може бути політичної еліти, якщо немає незалежної держави. Окрім цього це визначення характеризує механізм формування політичної влади в УСРР-УРСР протягом всього радянського періоду. Цей механізм - номенклатура.

Тут доречним буде зауважити, що термін "номенклатурна еліта" стосовно радянської України можна вживати, розглядаючи і події 1918-1922 рр., тобто тоді, коли засади номенклатурного механізму ще не були офіційно продекларовані керівництвом більшовицької партії, а лише напрацьовувались. Це не завадило Леніну і ЦК РСДРП(б)-РКП(б) формувати керівний склад УСРР і КП(б)У на свій розсуд. Намагання делегатів Таганрозької наради на чолі із М.О. Скрипником у 1918 році створити автономну від РКП(б) КП(б)У та відкритий виступ проти диктату Москви на IV республіканській партійній конференції у березні 1920 року були нейтралізовані рішучими засобами.

Керівництво РСДРП(б)-РКП(б) робило все для того, щоб не допустити самостійного компартійно-радянського центру в Україні. Для цього і потрібна була республіканська номенклатурна еліта. Тому в Україну у 1917-1922 рр. були відряджені з Росії такі відомі більшовицькі діячі, як С.К. Орджонікідзе, Х.Г. Раковський, Г.І. Петровський, М.О. Скрипник, К.Є. Ворошилов, А.С. Бубнов, В.М. Мещеряков, М.В. Фрунзе, В.М. Молотов, Я.А. Яковлєв (Епш- тейн), Д.З. Мануїльський, Ф.Я. Кон, Ф.Е. Дзержинський. Вони входили до складу уряду УСРР та керівних органів КП(б)У [4, с. 375376,388-389,395-396]. Починаючи з 1919 року, голова Раднаркому УСРР та склад політбюро та секретаріату ЦК Кп(б)У визначався лише відповідною санкцією ЦК РКП(б)- ВКП(б), або політбюро ЦК [5, с. 96-98].

Виникнення та формування більшовицької еліти в Україні мало дещо відмінну від Росії історію. Це було в першу чергу пов'язане з незначним поширенням ідей комунізму в Україні до жовтня 1917 р. і слабкістю більшовицьких осередків в українських губерніях. Лідери більшовиків в Україні 1917-1918 рр. - Є.Б. Бош, Г.Л.