постійні члени РСІ - ті робітники, які мали стаж роботи в органах РСІ;

фактичні контролери - це найбільш підготовлені інспектори РСІ, які мали величезний стаж контрольної роботи;

практиканти - найменш підготовленні робітники та селяни, які не можуть самостійно проводити інспекційну роботу [4, с.31].

Але особливістю штатного складу органів РСІ була повна або часткова відсутність професіоналізму у робітничо-селянських інспекторів, які частіш за все не мали навіть середньої освіти, тим паче - не мали знань та навичок з бухгалтерської справи та з документообігу. Тому можна сказати, що партія, намагаючись сконцентрувати в своїх руках всю повноту влади, в тому числі й владу над органами державного контролю, через партійний актив професійних робітничо-селянських спілок призначала до органів РСІ своїх представників, що діяли від імені Компартії та в її інтересах, хоча й були простолюдинами в своїй більшості.

Чисельність органів РСІ в Україні в 1920 р. є невизначеною через те, що кількість делегованих членів РСІ постійно змінювалася (в залежності від поставлених завдань з контролю та ревізії), але можна припустити, що якщо кількість членів НК РСІ РСФРР у 1 -му півріччі 1920 р. складала 15-16 тис. осіб, то в Україні вона могла скласти цифру у 8-10 тис. осіб [4, с.34].

Дуже важливе місце у діяльності керівництва державного апарату та РКП(б) щодо покращення ефективності роботи апарату РСІ займали короткочасні спеціалізовані курси, які готували фахівців з контролю та ревізії для РСІ. Всього в УСРР існувало 10-15 таких курсів, які готували до 1 тис. фахівців для НК РСІ [2, с.42].

Щодо питання про створення секцій співпраці та допомоги РСІ, то в Україні у 1920 р. їх було створено 2050, з них робітничих (заводських) - 831 та 1219 сільських. До їх складу входило до 2,5 млн. робітників та селян [4, с.69].

Вже 9 січня 1922 року ВЦВК РСФРР прийняв положення "Про НК РСІ", яке було дубльоване ВУЦВК УСРР в середині січня 1922 року. Згідно з цим положенням, перед органами РСІ ставилися наступні завдання: 1) здійснення нагляду за діяльністю всих державних установ та організацій; 2) подібні ж дії по відношенню до суспільних організацій; 3) нагляд за виконанням постанов та розпоряджень владних державних та партійних установ; 4) перевірка правильності витрат та збереження державних коштів; 5) співпраця з органами влади та самоврядування щодо покращення роботи апарату управління; 6) навчання широких мас робітників та селян основам інспекційно-управлінської роботи [6, с.74-76].

В умовах НЕПу органи РСІ віддали перевагу ревізійній діяльності над контрольно-інспекційною. Ревізії підлягали: продподаток, товарообмін, кооперація, паливо, діяльність державних підприємств, оренда державних підприємств, складська бухгалтерія тощо [4, с.72].

Завдяки покращенню співпраці РСІ з профспілками та групами співпраці помітно збільшився особовий склад НК РСІ Української СРР: кількість робітників зросла з 12,9 % у 1920 р. до 18,1 % у 1922 р., у селян - з 9,2 % до 11,2 %, що в сумі склало 25,5 %, а селян - 15,5 %, що в сумі склало 40,8 % [2, с.7-9].

У зв'язку з загальним скороченням штату держапарату кількість штату НК РСІ у 1922 р. скоротилася майже в два рази і становила близько 8 тис. співробітників.

Таким чином, органи державного та народного контролю на протязі 1920-1922 рр., в умовах продовжуючоїся громадянської війни, довели свою високу ефективність та значно покращили функціонування не тільки фінансово-економічної та промислової сфери, але й сфери діяльності апарату держуправління.

Зовсім по новому перед керівництвом Комуністичної партії постало питання про налагодження роботи органів державного та партійного контролю після утворення єдиної, централізованої та монолітної держави - СРСР, до складу якої лише номінально входили незалежні та суверенні союзи республіки, в тому числі й УСРР. Після виникнення СРСР весь держапарат та система управління країною були реорганізовані, але їх ефективність залишалася дуже низькою та непродуктивною. Тому на початку 1923 р. В.І. Ленін виступив з ініціативою щодо повного та корінного реформування органів контролю НК РСІ. Всі свої погляди він виклав у двох статтях: "Як нам реорганізувати Робітничо-селянську інспекцію" та "Краще менше, та краще" [7, с.383-388; 8, с.389-406].

В.І. Ленін стверджував, що вирішальною ланкою у реформуванні органів контролю повинна стати Комуністична партія, яка мала всі важелі управління над всіма державними органами та установами. З даного задуму Леніна стає зрозумілим, що вплив Компартії повинен був позитивно вплинути на діяльність радянського державного апарату. Отже, головною метою реформування НК РСІ відтепер стало покращення роботи державного та радянського апаратів управління і контролю [7, с.383-384].

На XII з'їзді РКП(б), який проходив 17-25 квітня 1923 року, було прийнято план В.І. Леніна по створенню об'єднаного партійно- державного органу контролю - ЦКК-НК РСІ. Відразу ж ХИ-й з'їзд РКП(б) прийняв резолюцію "Про завдання РСІ та ЦКК", в якій наголошувалося на провідній ролі цих органів у роботі з покращення держапарату та суміжних з цим питань [9, с.698-701].

З цією метою було проведено повне злиття державної та партійної гілок органів контролю - НК РСІ та ЦКК РКП(б). При цьому залишалися деякі елементи самостійності НК РСІ від ЦКК. Це неминуче призвело до масштабного зростання всебічної ролі ЦК Компартії, контрольно-ревізійні функції якого серйозно розширилися.