За планом В.І. Леніна передбачалося включення до складу ЦКК 300-400 нових членів з лав РКП(б) (в УСРР - членів КП(б)У), але вони повинні були бути вихідцями з робітників та селян. Після певної теоретичної управлінської підготовки ці 300-400 членів ЦКК переводилися до структур керівного апарату НК РСІ та його колегії. Одночасно передбачалося скорочення центрального апарату НК РСІ на 300-400 посадовців. Злиття передбачалося і на місцевому регіональному рівні [8, с.389-394].

Відразу ж перед новоствореними об'єднаними органами ЦКК- НК РСІ були поставлені наступні завдання:

сприяти покращенню роботи державного, адміністративного та господарського апарату, з залученням до цього робітників, селян та службовців;

перевірка роботи державних органів, підбір кваліфікованих та ідейно "загартованих" кадрів;

обстеження і перевірка причин злочинів та халатності в органах держуправління;

боротьба за раціоналізацію техніки управління, справочинст- ва, документообігу та звітності;

нагляд за правильним виконанням державними органами резолюції та постанов Компартії та Рад;

рішуча боротьба з бюрократизмом та тяганиною чиновництва;

систематичне та планомірне використання ЗМІ для виконання завдань РСІ та ЦКК

контроль діяльності органів народного (державного) контролю з боку ЦКК [10, арк.43-45].

XII з'їзд РКП(б) виробив й конкретні форми зв'язків між апаратами ЦКК та НК РСІ, які полягали у тому, що органи ЦКК та НК РСІ потрапляли, чисто номінально, у взаємну залежність, яка проявлялася у взаємному контролі наступним чином:

"а) XII з'їзд Компартії обрав з числа видатних партійців- робітників та селян 50 нових членів ЦКК, завданням яких було підтримання політично-адміністративної лінії РКП(б) у роботі всього державного апарату, що призвело до розширення функцій ЦКК;

б) Президіум ЦКК у кількості 9 осіб обирався Пленумом ЦКК;

в) голова (нарком) НК РСІ СРСР призначався ЦК РКП(б) по можливості з числа членів Президіуму ЦКК (в Україні - призначався ЦК КП(б)У);

г) до складу колегії НК РСІ входили декілька членів Президіуму

ЦКК;

д) всі інші делеговані до РСІ члени ЦКК працювали під безпосереднім керівництвом колегії НК РСІ" [Цит. за: 9, с.699].

Після цього між ЦКК та НК РСІ була вироблена інструкція та положення "Про спільну роботу", затверджена ЦК РКП(б).

Пленарні засідання ЦКК були заплановані на кожні 2 місяці безпосередньо перед пленумом ЦК, який делегував на пленарні засідання ЦКК своїх представників з дорадчим голосом.

Необхідно, однак, зазначити, що важливою особливістю Української СРР у даній ситуації було те, що формально вона була незалежною республікою у складі СРСР до травня 1925 р., коли Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв зміни до Конституції УСРР і тим самим включив її як автономну національну республіку до складу СРСР. Але ще на протязі 1918-1925 рр. специфічною рисою України було те, що всіма процесами суспільно-державного життя тут керувала КП(б)У, як територіальний орган РКП(б), ЦК якої призначав керівництво КП(б)У та затверджував найважливіші партійні рішення щодо УСРР. Фактично ще в той час було встановлене майже повне керівництво Україною центральної союзної партійної верхівки, що реалізувала свої рішення через партійний апарат КП(б)У.

Ще однією специфічною рисою України було те, що НК РСІ УСРР залишався фактично самостійною структурою прокурорського нагляду у складі РНК УСРР та лише номінально "радився" з Москвою, хоча його діяльність повністю була подібною до діяльності НК РСІ Радянської Росії. Але після реформи квітня 1923 року органи ЦКК КП(б)У та НК РСІ УСРР фактично злилися воєдино і опинилися під безпосереднім впливом КП(б)У, а на справі - РКП(б), тобто Москви.

Керуюча роль Компартії в органах контролю НК РСІ відразу ж явно проявилася. Вже 30 квітня 1923 року Президія ВЦВК призначила голову ЦКК РКП(б) В.В. Куйбишева наркомом РСІ СРСР. А вже 5 травня 1923 року РНК СРСР за рекомендацією Куйбишева призначив колегію НК РСІ СРСР, до складу якої увійшли, окрім наркома Куйбишева ще 8 осіб: заступник наркома - В.А. Аванесов, другий заступник - О.С. Кисельов, члени колегії - С.Є. Розмирович, М.М. Баранський, С.Є. Чуцкаєв, І.Ф. Манцев, М.І. Ільїн, М.М. Шверник [4, с.115-116].

На підтвердження законності реформування органів НК РСІ СРСР та УСРР у вересні 1923 року ЦВК та РНК СРСР прийняли дві постанови: "Про реорганізацію народних комісаріатів Робітничо- селянської інспекції союзних республік" та "Про звільнення Робітничо-селянської інспекції від кола належачих їй обов'язків та функцій". Таким чином офіційно почалося реформування та злиття апарату НК РСІ УСРР з апаратом ЦКК КП(б)У, а також звільнення РСІ від великої кількості дрібних обов'язків [11, с.63].

Але слід зазначити, що на території України існувала держава УСРР, яка мала власний НК РСІ, який після входження України до складу СРСР майже повністю втратив свою самостійність ( але лише з травня 1925 року).

Внутрішня структура центрального об'єднаного апарату ЦКК КП(б)У-НК РСІ УСРР на чолі з наркомом РСІ та головою ЦКК М.Ф. Владимирським, представляла собою розгалужену та взаємопов'язану систему відділів та підрозділів (управлінь). До апарату ЦКК-НК РСІ УСРР входили: 1) Секретаріат ЦКК (голова - Шафарен- ко), до якого входили підрозділи: а) Адміністративний (голова - заступник голови Секретаріату Гревцов); б) Таємний (голова - Капло); в) Коштовно-бухгалтерський (голова - Лемік); г) господарча частина (голова - Ферапонтів); 2) Організаційно-інструкторський відділ (голова - Шведів); 3) Позапланова інспекція: а) Бюро