О. Ф. Штейнле

ЕЛІТА ТА РОЗПОДІЛ СУСПІЛЬНОГО КАПІТАЛУ

В сучасній науковій та публіцистичній думці важко знайти термін, який би поширився настільки швидко та вживався настільки часто, як поняття "еліта". Воно стало невід'ємною частиною понятійного апарату таких дисциплін, як політологія, соціологія, історія, соціальна філософія. В 1990-х роках в російській науці почав формуватися новий міждисциплінарний напрям - елітологія. В Україні протягом 1991-2007 рр. було захищено понад 25 дисертацій, присвячених сутності та історії еліти [1-24]. Водночас, як це не дивно, еліта - популярний і часто вживаний термін - залишається одним з найбільш багатозначних і дискусійних понять. Різниця у розумінні сутності еліти породжує дискусії та суперечки, які мало сприяють вивченню цього феномену.

В принципі, наявні визначення еліти можна об'єднати у два головні підходи. Перший визначає еліту як правлячу верхівку у суспільстві (варіанти його назви: владний, статусний, структурно- функціональний, аналітичний, політологічний підхід, лінія Моска (Ласуела, Міллса) тощо). Другий підхід під елітою розуміє кращу, обрану частину суспільства; людей з видатними якостями та характеристиками (варіанти назви: нормативний, ціннісний, меритокра- тичний, культурологічний підхід, лінія Парето) [25, с.5; 26, с.60]. Правляча верхівка та аристократія духу - дві різні соціальні групи. їх співпадіння є, мабуть, ідеалом політичного устрою, коли кращі представники суспільства керують державою. Але в реальному житті цей ідеал є часто мало- або взагалі недосяжним.

Тому виникає питання: чому ці два різні соціальні феномени отримали одну назву - "еліта"? Можливо, це зумовлено помилкою класиків елітизму (в першу чергу, Вільфредо Парето) та їх послідовників, які не досить чітко формулювали це поняття? Або, можливо, суперечливість у трактуванні еліти породжена складністю та неоднозначністю самого феномену, який важко описати звичними термінами? Відповісти на ці питання можна, якщо уважно проаналізувати твори основоположників елітизму та найбільш яскравих представників різних підходів у вивченні еліти. Адже, якщо суперечливість поняття "еліта" породжена неоднозначністю того феномену, який воно описує, то в працях різних дослідників не могли не відбитися суттєві спільні риси еліти як суспільного явища.

Об'єктом дослідження стали концепції еліти Г. Моска (викладена у праці "Правлячий клас") [27; 28], В. Парето ("Компендіум із загальної соціології") [29], Р. Міхельса ("Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії") [30; 31; 32; 33], Х. Ортега-і-Гасета ("Бунт мас") [34], К. Мангейма ("Діагноз нашого часу") [35], та Р. Міллса ("Владна еліта") [36], а предметом - спільні характеристики еліти, які виділяли класики елітизму. Оскільки концепції класиків елітизму вже ставали об'єктом більш ґрунтовних та цілісних досліджень [37], тому їх розгляд буде обмежений лише найважливішими моментами, необхідними для розуміння самих концепцій.

В усіх працях класиків елітизму під елітою розуміється меншість, яка відіграє важливу роль у суспільстві, непропорційно велику для своєї чисельності, та відокремлена від інших соціальних груп бар'єрами (біологічними, психологічними або соціальними). Ці риси еліти як соціальної групи проявилися в кожній з розглянутих концепції, незалежно від кута зору її автора та його наукових уподобань.

Концепція правлячого (політичного) класу Гаетано Моска.

Італійський дослідник Г. Моска у роботі "Правлячий клас" одним з перших почав розглядати питання про політичну верхівку (не вживаючи поняття "еліта"). За ним, в суспільстві завжди існує невелика група - правлячий клас, що виступає монопольним власником влади. Члени цього класу панують над масами за допомогою своєї організованості та видатних якостей. В основі соціальних змін лежить боротьба між елітою та масами, що і складає зміст історії: ".існують два класи людей - клас правлячих і клас керованих. Перший, завжди менш численний, виконує усі політичні функції, монополізує владу і насолоджується тими перевагами, що дає влада, тоді як другий, більш численний клас, керується і контролюється першим. ... на додаток до великої переваги - організованости, що випала на долю правлячої меншости - вона так сформована, що складові-індивіди відрізняються від маси керованих якостями, що забезпечують їм матеріальну, інтелектуальну і навіть моральну перевагу; або ж вони є спадкоємцями людей, що володіють цими якостями. ... вся історія цивілізованого людства зводиться до конфлікту між прагненням домінуючих елементів монополізувати політичну владу і передати її у спадщину і прагненням розколоти старі сили і підняти нові; і цей конфликт породжує безконечні процеси ендосмосу і екзосмосу між вищими класами і певною частиною нижчих" [27, с.9,11,18].

Концепція еліти Вільфредо Парето.

Інший італійський дослідник В. Парето ввів до наукового обігу сам термін "еліта". Щоправда, під елітою він розумів як найбільш видатних людей, так і правлячу верхівку (".складемо клас тих, хто має найбільш високі індекси у своїй сфері діяльності, який ми назвемо обраним класом, елітою. - корисно розділити цей клас на дві частини: виділимо тих, хто прямо чи опосередковано грає помітну роль в управлінні суспільством та складає правлячу еліту; інші утворюють неправлячу еліту" [29, с.61]). Цим самим він розпочав суперечку стосовно змісту поняття "еліта", яка триває й досі. Риси еліти як важливої обраної меншості проявляються в концепції Паре- то досить чітко. ".повсюдно існує малочисельний правлячий клас, що утримує владу частково силою, частково зі згоди класу тих, якими керують, значно більш численного" - пише він у своїй праці "Компендіум із загальної соціології, -.межа, що відділяє її [еліту -