... Але якщо вимоги мудрості, "добродетельности" для еліти - норматив, який начисто спростовується дійсністю, тоді - хай нас пробачать за каламбур - в чому цінність ціннісного підходу? ...І якщо вже доводиться обирати одну з двох наведених вище концепцій, політолог, на наш погляд, повинен віддати перевагу альти- метричній моделі" [37, с.187,194]. Йому заперечує інший видатний російський вчений Ж. Тощенко: ".до еліти належить не просто той, хто має владу чи гроші (капітал) (причому чим більше, тим краще), а той, хто характеризується необхідним набором громадянських та моральних якостей, які дозволяють без знижок, натяжок і обману називати людей її представниками, як власників всього кращого, що накопичило людство в процесі свого розвитку, бути частиною цивілізації, а не її викривлених модифікацій" [38, с.132]. Ця суперечка триває і досі, мало що прояснюючи у пізнанні еліти.
Однак деякі дослідники виказували й іншу точку зору - можливість синтезу цих 2 підходів у 1, який би примирив і перших, і других. Таку цікаву думку висловив С. Кьоллер, який припустив, що в суперечці про еліту поєднання 2 неістинних концепцій може дати 1 істинну або, принаймні, більш повну [37, с.194]. Крім нього, такі спроби здійснювали Дж. Сарторі (який виділяв владну меншість і елітну меншість), Р. Міллс (виділяв владну та духовну еліти) [37, с.191]. Найбільш відомими у цьому відношенні є праці прибічників теорії плюралізму еліт: К. Мангейма, Й. Шумпетера тощо [35; 39], які виділяли еліти в кожній сфері суспільного життя (економічній, політичній, культурній, релігійній).
Але це є більше суперечкою про слова. Щоб виправдати вживання одного терміну стосовно кількох типів обраних меншин, потрібно поставити в один ряд критерії їх виділення (багатство, владу, авторитет, особисті заслуги, знання, уміння, навички тощо). В цьому світлі є дуже цікавою концепція французького соціолога
Альтиметрична модель суспільства - поділ суспільства на вертикально розташовані верстви за багатством та владою.
П. Бурдьє стосовно різних видів полів та капіталів. За ним, поле - це арена змагань соціальних діячів або груп за поліпшення своїх позицій, за здобуття більш привілейованого місця в суспільній ієрархії. Воно виступає різновидом ринку, де використовуються різні види капіталів (економічний, соціальний, культурний, символічний, політичний тощо) [40; 41; 42, с.220]. Капітал, за Бурдьє, виступає як потенціал людини до боротьби за "місце під сонцем"; чим більшим капіталом володіє людина, тим більш вагомими є її дії в суспільстві. Сам дослідник розрізняв досить багато різновидів капіталу, серед яких можна виділити економічний капітал (засоби виробництва, фінанси), політичний капітал (статус у вертикалі влади), культурний капітал (знання, уміння, навички) та символічний капітал (авторитет, престиж). Всі ці різновиди тісно пов'язані між собою та можуть трансформуватися один в одного. Подібні ідеї виказувалися і до П. Бурдьє. За прикладом можна далеко не ходити - схожу думку мав В. Парето, який поряд з владою і багатством ставив честь та повагу: ".честь і повага.також складає певний капітал" [29, с.67]. Однак цілісного вигляду ця ідея набула саме у концепції П. Бурдьє.
Ця концепція дуже добре показує, що причиною формування як еліти статусу (правлячої верхівки), так і еліти заслуг (аристократії духу) є процес концентрації певного виду суспільного капіталу в руках незначної меншості суспільства. Виникнення еліти спричинене нерівномірним розподілом капіталу в суспільстві, коли мізерна частина концентрує в своїх руках непропорційно велику частину засобів виробництва і суспільного продукту (економічна еліта, еліта багатства), владних повноважень (політична чи політико- адміністративна еліта) або ж продукує більшу частину духовних благ (культурна еліта, еліта заслуг). Тому не лише можливо, а й потрібно використовувати поняття "політична еліта" як невеликої групи, що концентрує в своїх руках політичну владу. Адже в основі формування правлячої верхівки лежить той же принцип, що й в основі формування інших типів еліти - концентрації суспільного капіталу. А подібним явищам повинні відповідати подібні поняття, що їх позначають.
Інша річ, що кожен вид капіталу має свої характерні особливості, які не можуть не вплинути на ту еліту, що концентрує в своїх руках цей капітал. Культурний капітал (знання, уміння, навички) невідді- лимий від конкретної людини, тоді як політичний (владні повноваження) можна втратити. Тому стосовно представників політичної еліти є справедливим вираз - "Втратив владу - і ти вже не еліта". Відмінності між різними видами капіталів та елітами обов'язково існують, але це, скоріше, відмінності між різновидами одного явища, ніж між принципово різними явищами. Адже спільна риса еліти
концентрація капіталу в руках мізерної меншості - завжди залишається.
Щоправда, є ще одне заперечення, до якого охоче звертаються прибічники ціннісного підходу - лексичне значення самого терміну "еліта". Більшість противників використання поняття "еліта" для позначення правлячої верхівки апелюють до словників, в яких еліта визначається "кращі, відбірні представники суспільства". Тому "політична еліта" є просто насильством над мовою, коли слово вживається для позначення зовсім іншого явища. "В "Словаре русского языка" С.І. Ожегова - пише один з найбільш послідовних противників визначення владної верхівки Росії як еліти Ж. Тощенко, - термін "еліта" стосовно суспільства розкривається так: "кращі [курсив мій
Ж.Т.] представники будь-якої частини суспільства, угрупування" [38, с.124]. Г. Ашин, не погоджуючись з ним стосовно використання поняття "еліта", також визнає: "Раз існує певне явище