Однак чи настільки невдалий термін ввів до наукового обігу В. Парето? Як вказує Г. Ашин у тому ж нарисі з історії поняття "еліта": "Термін "еліта" веде своє походження від латинського eligere - вибирати; в сучасній літературі отримав широкий вжиток від французького elite - кращий, відбірний, обраний. Починаючи з XVII століття він вживався (купцями, зокрема) для позначення товарів найвищої якості. У XVIII столітті його вживання розширилося, він починає вживатися для найменування "обраних людей", передовсім, вищої знаті, а також відбірних ("елітних") військових частин. З XIX століття поняття це стали використовувати також у генетиці, селекції, насінництві для позначення кращого насіння, рослин, тварин для їх подальшого розведення. В Англії, як свідчить Оксфордський словник 1823 року, цей термін став застосовуватися до вищих соціальних груп у системі соціальної ієрархії" [43]. Сам Парето у своїх творах, опублікованих італійською мовою, вживав вираз "le classi elette" (буквально - "обрані класи"; не кращі, а обрані!), який в публікаціях французькою мовою замінив на французьке "elite" [29, с.78].

У своєму первинному значенні "елітний" означає "обраний" (а не "кращий"). Це дозволяє показати суттєві риси еліти. Оскільки вона - завжди мізерна меншість, яка має вигідне соціальне становище, то, з одного боку, повинна існувати система бар'єрів, що відокремлюють її від іншої частини суспільства, а з іншого - повинна бути наявною система відбору членів еліти, яка б забезпечувала її відтворення (або передача елітарного статусу у спадок, або клієн- тарна система, або ж система, заснована на конкуренції потенційних членів еліти). Так поняття "еліта" схоплює одразу кілька важливих рис обраної меншості. Тому відмовлятися від цього поняття лише тому, що навколо нього точиться багато суперечок, навряд чи виправдано. Адже відомо, що в суперечці народжується істина.

Поняття "еліта" може суттєво збагатити історичні дослідження. Особливо продуктивним є елітологічний підхід, який передбачає комплексне вивчення еліти із залученням методів історії, політології, соціології, культурології, соціальної філософії тощо. Його головна засада - об'єднання зусиль різних дисциплін у вивченні спільного об'єкта - еліти - подібна до ідеї "тотальної історії", яку пропагувала і продовжує пропагувати школа "Анналів". Щоправда, введення нового терміну до обігу історичної думки породжує нові важливі проблеми. Наприклад, використання поняття "еліта" у вивченні радянської історії вимагає з'ясувати: як же співвідноситься еліта, яку виділяє дослідник, з іншими соціальними групами (номенклатурою, бюрократією, інтелігенцією тощо)? І над "елітою" нависає загроза перетворитися на "паперову" групу, що існує лише в уяві дослідника і анітрохи не пояснює соціальну структуру радянського суспільства. Тому багато істориків уникають цього терміну, вважаючи достатнім наявний понятійний апарат. М.С. Дорошко висловив з цього приводу досить цікаву думку: можливо, поняття "еліта" слід залишити політологам та соціологам, а історики мають користуватися поняттями, вживаними в той період, який вони досліджують. Ця думка, безперечно, несе в собі раціональний момент (нагадуючи про принцип історизму та вимогу врахування особливостей конкретного історичного періоду), але ж історія не може замикатися в своїх дисциплінарних межах. Співпраця історії та інших дисциплінами сприяє їх взаємозбагаченню у пізнанні суспільства та людини. Однак для плідної співпраці необхідно, щоб ці дисципліни розмовляли на одній мові, мали спільні терміни. Одним з таких термінів є "еліта". Тому його розповсюдження у історичних дослідженнях - це не хизування модним терміном, а прояв важливого процесу зближення суспільно-гуманітарних дисциплін.

Таким чином, вести мову про наявність в суспільстві еліти можна, якщо невелика група людей концетрує в своїх руках непропорційно велику частину суспільного капіталу (багатства, влади, авторитету чи знань). Це призводить до формування кількох типів еліти (економічної, політичної, духовної), які займають провідні позиції у різних сферах суспільного життя. Саме поняття "еліта", незважаючи на його дискусійність та неоднозначність, дуже добре схоплює значущі риси цієї соціальної групи.

Джерела та література

Токарєва Т.М. Місце і роль управлінської еліти в суспільстві перехідного типу: Дис... канд. соціол. наук. - Харків, 1996.

Бондарук С.Д. Роль еліти як суб'єкта соціального поступу в історіософії Вячеслава Липинського: Дис... канд. філос. наук. - К., 1997.

Сафонова Г.Л. Механізми соціального контролю за діяльністю політичної еліти: Дис... канд. політ. наук. - К., 1997.

Михайльова К.Г. Політична еліта посттоталітарного суспільства: соціологічний портрет (на прикладі Харківського регіону): Дис... канд. соціол. наук. - Харків, 1997.

Приходько С.М. Теорія еліти в українській суспільнополітичній думці: Дис... канд. політ. наук. - К., 1998.

Щербакова О.А. Проблема формування національної еліти України крізь призму преси 90-х років: Дис... канд. філол. наук. - К., 1999.

Козловська Л.В. Порівняльний аналіз формування української політичної еліти на зламних етапах XX століття (кінець 10-х і 90-ті роки): Дис... канд. політ. наук. - Одеса, 2000.

Латигіна Н.А. Політичні еліти в системі управління посткомуністичним суспільством (структурно-функціональний аналіз): Дис... канд. політ. наук. - К., 2000.

Баранцева К.К. Еліта як духовно-інтелектуальний феномен (соціально- філософський аналіз): Дис... канд. філос. наук. - К., 2001.

Галь Б.О. Інтеграція української еліти до політико-адміністративних структур Російської імперії в XVIII - першій третині XIX ст.: Дис... канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 2001.

Чемекова С.В. Правляча еліта України: сутність, особливості та протиріччя формування і функціонування: