С. Г. Іваницька

НАРОД І ЕЛІТА В НАЦІЄТВОРЧИХ КОНЦЕПЦІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Народ та еліта - проблема, що є однією з найболючіших в українській історії новітнього часу. Це - й дилема проводу, це й - історія взаємопізнання, взаємовідносин, взаємовпливів та антагонізмів двох головних діючих суб'єктів світу політики.

Вельми цікавим, але малодослідженим є розгляд теоретичних та практичних підходів до цієї проблеми представників української ліберально-демократичної еліти початку ХХ ст. Йдеться насамперед про видатних ідеологів та лідерів Української демократично- радикальної партії (УДРП), поступове формування якої відбувалося

в кінці 1890-х - на початку 1900-х років, а періодом активізації були кінець 1905 - 1908 рр.

Стосовно методологічних орієнтирів, найбільш адекватними для нашого дослідження можна вважати модерністські версії націо- генези українців, що знайшли своє обґрунтування в працях Б.Кравченка (Канада) та Р.Шпорлюка (США). Трансформація українського суспільства з аграрно-традиційного в модерно- індустріальне, що почалася в пореформений період та продовжувалася на протязі ХХ ст., спричинила дестабілізацію й руйнування традиційної соціальної структури і формування нових, модерних соціальних структур, зокрема, якісно нових українських еліт. Останні, по-перше, мали вплинути на формування української національної свідомості, а по-друге, скористатися нею як знаряддям для реалізації власних політичних амбіцій. І національна ідея, і національна свідомість у Кравченка - суспільний продукт ХХ ст. [1, с.13-16, 5262]. У версії Р.Шпорлюка важливими є теза про те, що для України процес націотворення від самого початку мав політичне значення; "український проект" розроблявся інтелектуалами, які вже мали окрему щодо російської чи польської ідентичність, що була рефор- мульована саме як "українська" і саме як національна, бо ці інтелектуали вже були вражені вірусом націоналізму; далі "будівничі нації" запрошують до її лав "маси", відбувається "націоналізація" цих мас, залучення їх до політики [2].

В історіографічному аспекті найбільше значення для вивчення проблеми мають праці загальнотеоретичного характеру стосовно проблеми націй та націоналізму [3; 4; 5], з проблем формування нації та національної свідомості в Україні [1; 2; 5; 6; 7], з філософії національної ідеї [8]; сучасні версії політичної та партійної історії України в нову та новітню добу [9-12], дослідження вкладу еліти в розробку концепцій державності та націотворення [13-16]. Цінними є перевидання публіцистичної спадщини ідеологів УДРП [17-19].

Історія утворення та життєдіяльності УДРП детально відображена в публікаціях автора цієї статті, що подають фактологічний матеріал та теоретичні узагальнення стосовно історії цієї партії [2024].

Головним джерелом дослідження є праці діячів Української демократично-радикальної партії (УДРП) - Б.Д.Грінченка, С.О.Єфремова, П.Я.Стебницького, О.Г.Лотоцького,

М.А.Славінського, Д.Д.Дорошенка, Є.Х.Чикаленка, а також їх опонентів з інших політичних кіл [25-35].

Метою статті є аналіз поглядів лідерів та активістів УДРП стосовно ролі еліти (насамперед інтелігенції) в процесах "національного відродження" ("конструювання" нації) та її взаємин з народом (селянством) на тлі політичних процесів в Україні, передусім в роки першої російської революції.

Статистичний портрет діяча Української демократично- радикальної партії як представника еліти "недержавного" народу.

На початку 1900-х років це - порівняно молода людина з високим освітнім цензом та значним досвідом участі в національно- визвольному русі, рекрутована з дворянського або духовного, інколи - з козацького або селянського стану, зайнятого інтелектуальною працею (викладач середньої або вищої школи, юрист, лікар, "третій елемент" земства, службовець кредитко-фінансових установ, дрібний урядовець), з журналістськими навичками, з науковими зацікавленнями переважно в галузі гуманітарних наук (літературознавство, лексикографія, етнографія, історія). Більшість із них зробила власний оригінальний та цінний внесок в українську культуру (Б.Д.Грінченко, В.М.Доманицький, С.О.Єфремов тощо). Загальна тенденція активної політичної соціалізації діячів УДРП є такою: половина прилучилася до політики в 1890-ті р.р (50%), останні - в 1880-ті (24%), 1870-ті (13%), 1860-ті (6%), 1900-ті (6%).

Таким чином, на первинному та керівному рівнях в УДРП переважала інтелігенція. Як дещо іронічно зауважив в "Споминах" М.С.Грушевський, в партії концентрувався "мозок української нації, ...все, що вважало себе одиноко інтелігентним і культурним серед української нації і покликаним до політичного проводу".

Критичний аналіз радикал-демократами історичного досвіду взаємовідносин народу та еліти в контексті теорії "національної провини".

У своїй оцінці минулого України автори радикал- демократичного напрямку розцінювали долю України як "довгу ходу українського народу по історичному шляху у виробленні форм державного життя", керуючись популярною на той час в українській історіографії теорією "національної провини", згідно з якою протягом довготривалого історичного розвитку освічена частина українського суспільства втратила свій шанс на повернення широких автономних прав України, обумовлених Переяславським трактатом 1654 р., оскільки, постійно віддаючи перевагу власним вузькокласовим і становим інтересам, нехтувала інтересами загальнонародними і не намагалась протистояти макіавеллівській політиці російських властей, спрямованої на розкол національної еліти (козацької старшини, дворянства, інтелігенції) і народу (рядового козацтва, селянства).

"Національна провина" еліти вбачалася в ігноруванні реальних шляхів відстоювання політичної і культурної самостійності своєї батьківщини, що, на їх думку, фактично означало зраду інтересів свого народу. По суті, ця "зрада" відбулася ще до входження України до складу Російської держави, оскільки козацька старшина, що підняла повстання проти шляхетської Польщі, не в змозі була запропонувати інші порядки, ніж добре їй знайомі феодальні.

Згадуючи у 1895 р. про цей сумний період української історії, Б.Д.Грінченко з запальністю писав про те, що "більш як за сотню років до того наша "інтелігенція", наша